Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за ухвалою слідчого судді
місцевого суду від 25.08.2020 скасовано повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого статтею 121-1 КК.
Апеляційний суд ухвалою від 17.09.2020 залишив без зміни вказане судове рішення.
За ухвалою апеляційного суду від 18.01.2021 апеляційну скаргу представника
потерпілого ОСОБА_1 повернуто особі, яка її подала на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, як особі, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Позиція судової палати ККС: кримінальне провадження передано на розгляд ОП.
Обґрунтування позиції судової палати ККС: у постанові ККС від 18.02.2020 у справі No 359/10654/18 (провадження No 51-4366км19) висловлена позиція щодо можливості оскарження потерпілим ухвали слідчого судді про скасування
повідомлення про підозру.
Разом з тим статтями 55, 56 КПК визначено, що потерпілим у кримінальному
провадженні може бути також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Протягом кримінального провадження потерпілий має право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом. Крім того, з огляду на положення п. 7 ч. 1 ст. 393, ч. 2 ст. 309 та ч. 3 ст. 392 КПК, якщо судове провадження у першій інстанції ще не здійснювалося, оскільки не закінчене досудове розслідування, то право потерпілого або його законного представника чи представника на оскарження ухвали слідчого судді може бути обмежене лише сферою інтересів потерпілого, яку слід визначати за сукупності усіх обставин кримінального провадження. З вимогами, заявленими потерпілим або його законним представником чи представником у суді першої інстанції, можуть бути пов’язані лише межі оскарження судових рішень, а не саме право на їх оскарження як таке.
Колегія суддів вважає, що провадження з розгляду слідчим суддею скарг на повідомлення про підозру належить саме до другої підгрупи другої групи
проваджень.
Аналіз положень ч. 3 ст. 306 КПК, яка регламентує порядок розгляду скарг
на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора під час досудового розслідування, дозволяє зробити висновок щодо кола суб’єктів такого провадження, а отже, й кола суб’єктів, які можуть оскаржити рішення слідчого судді в апеляційному порядку у випадках, передбачених ч. 3 ст. 307 КПК та частинами 1 та 2 ст. 309 КПК.
Так, розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового
розслідування здійснюється за обов’язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого, дізнавача чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. На слідчого суддю не покладається обов’язок
повідомляти про час та місце розгляду такої скарги усім іншим учасникам
кримінального провадження, крім тих, що прямо зазначені в ч. 3 ст. 306 КПК, та направляти їм копію ухвали, постановленої за результатами такого розгляду, з роз`ясненням права на її оскарження у випадках, передбачених законом.
Таким чином, суб’єктний склад забезпечувальних проваджень не є тотожнім суб’єктному складу основного кримінального провадження.
Саме такий підхід, на думку колегії суддів, відображає логіку законодавця стосовно нормативної регламентації забезпечувальних проваджень. Такий підхід
знайшов втілення у практиці ВС стосовно інших забезпечувальних процесуальних проваджень. Наприклад, у постанові ККС від 10.06.2020 (справа No 640/3693/15-к, провадження No 51-5737км19) зазначено, що потерпілий не є суб’єктом оскарження рішень суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З огляду на викладене вище колегія суддів вважає за необхідне відступити від
висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначених у раніше ухваленій постанові від 18.02.2020 у справі No 359/10654/18 (провадження No 51-4366км19).