Директор моніторингової місії ISHR (IAC ISHR) Антон Алєксєєв опублікував аналітичний матеріал, у якому на основі узагальнення сучасної практики Європейського суду з прав людини та результатів судового моніторингу, проведеного місією протягом першого півріччя 2026 року, сформулював чотири висновки щодо практичного змісту принципу рівності сторін за статтею 6 Конвенції про захист прав людини.
Загальна теза автора
За спостереженням Алєксєєва, ЄСПЛ дедалі рідше обмежується перевіркою того, чи були сторони формально наділені однаковими процесуальними правами. Натомість Суд усе частіше з’ясовує, чи створені умови, за яких кожна сторона могла реально й ефективно цими правами скористатися. Автор наголошує, що права за статтею 6 Конвенції мають бути практичними та ефективними, а не теоретичними чи ілюзорними.
За даними моніторингу IAC ISHR, питання забезпечення рівності сторін виявилося однією з найпоширеніших процесуальних проблем серед усіх зафіксованих аспектів, що можуть мати значення для оцінки справедливості судового розгляду — здебільшого йшлося не про відсутність процесуальних прав як таких, а про різницю в реальних можливостях їх реалізації.
Перший висновок: рівність — це можливість, а не лише право
Автор вказує, що сучасна практика ЄСПЛ (зокрема справи Kikabidze v. Georgia, F.S.M. v. Spain, Yuksel Yalcinkaya v. Turkiye) трактує право на захист ширше за формальну можливість заявляти клопотання — воно охоплює своєчасний доступ до інформації, достатній час на підготовку позиції та належне ознайомлення з доказами.
За результатами моніторингу IAC ISHR, найпоширенішими проблемами, зафіксованими спостерігачами, стали: ненадання інформації про склад суду для своєчасного заявлення відводу, обмежений доступ до матеріалів досудового розслідування, недостатній час для підготовки заперечень, недостатня конкретизація обвинувального акта та обмеження можливості сторони захисту вчасно реагувати на доводи обвинувачення.
Другий висновок: важливо, чи почув суд сторону, а не лише чи дав їй слово
Посилаючись на справу Duric v. Serbia, автор наголошує: право подавати аргументи є ефективним лише тоді, коли ці аргументи справді розглянуті судом. Моніторингова місія фіксувала випадки, коли виступи сторони захисту переривали до завершення аргументації, обвинуваченому не надавали слова під час розгляду процесуальних клопотань, а суд самостійно оголошував зміст скарг захисту замість того, щоб надати стороні можливість викласти доводи особисто.
Третій висновок: рівність сторін і безсторонність суду часто оцінюються у зв’язці
Автор аналізує справи Larus Welding v. Iceland, Shevchuk v. Ukraine та Tsulukidze and Rusulashvili v. Georgia, у яких ЄСПЛ оцінював не стільки доведену упередженість, скільки наявність об’єктивних обставин, здатних поставити під сумнів безсторонність суду. За спостереженнями IAC ISHR, на практиці такі сумніви часто виникають через ті самі обставини, що й порушення рівності сторін: надання прокурором пояснень колегії суддів поза межами сприйняття інших учасників, переривання виступів захисту, проведення засідань без належного повідомлення сторін, відсутність технічної фіксації засідань та судовий контроль за невідкладними обшуками без участі захисту.
Четвертий висновок: гарантії мають бути пропорційні інтенсивності втручання держави
Автор формулює загальний принцип конвенційного права: що суттєвішим є втручання держави в права людини, то вищими стають вимоги до якості процесуальних гарантій. Відповідно, обсяг процесуальних гарантій рівності сторін має відповідати характеру рішення суду — особливого значення це набуває у справах про запобіжні заходи, обшуки, екстрадицію, відсторонення від посади та використання доказів, здобутих негласними слідчими діями.
За даними моніторингу IAC ISHR, найбільші ризики для дотримання рівності сторін фіксувалися саме в провадженнях, що стосуються свободи людини, недоторканності житла та права власності — тобто там, де наслідки судового рішення для особи є найсуттєвішими.
Висновок автора
Алєксєєв підсумовує: якщо раніше в центрі уваги перебувало питання формальної рівності процесуальних прав, то сьогодні визначальним є те, чи забезпечив суд реальний баланс процесуальних можливостей у конкретному провадженні. На переконання директора IAC ISHR, саме ця зміна підходу має визначати подальший розвиток національної судової практики.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.