Суд, адвокатура, прокуратура – що обрати? Та чому я обрав адвокатуру. Давно хотів написати про це, то ж коли як не зараз, на початку нового року.
Про це зазначає адвокат Андрій Вознюк.
Почну з того, що будучи адвокатом я з великою повагою ставлюсь до професії судді та прокурора. Саме до професії, але не до всіх їх представників, бо на це є свої причини. Так само, як і представники інших професій, мабуть, ставляться до деяких адвокатів.
Так от, вступаючи на юридичний факультет в «далекому» 2011, я ще точно не знав ким буду, маючи уявлення про ці професії хіба лише з телепередачі «Судові справи» на Інтері, яку завжди з цікавістю дивився приходячи зі школи.
Тоді думав, що з початку всі навчаються на юридичному, а потім додатково ще на прокурора, суддю чи адвоката.
На перших парах нам сказали, що освіта у всіх однакова. Пізніше, можна лише обрати певне спрямування, а далі, йдіть куди хочете.
Думаючи над тим куди йти, перше, що спадає на думку, це, звісно – суддя.
– Думалось, коли ти суддя, ти головний в процесі, слухаєш що там говорять сторони й маючи досвід і знання, визначаєш, хто правий, а хто ні. З точки зору відповідальності, дуже відповідально, фактично можеш визначати долі людей. По статусу – дуже статусно. Всі родичі можуть сказати, що мають в родині суддю, так само друзі і знайомі. Зарплата висока, є державні гарантії, велика пенсія.. І головне, це можливість безпосередньо «вершити правосуддя». Думаючи про це все, на перших курсах, переконав себе, що так просто суддею не станеш, хіба колись.
Друге – прокурор.
– На той час прокуратура ще була наділена повноваженнями, так званого «загального нагляду». Тобто, прокурор у справі міг перевірити будь-яке підприємство, орган, винести якусь постанову. Як прокурор ти представляєш обвинувачення, доводиш в суді вину «злочинців», тобто, робиш добру справу. Ще один плюс, в прокурорів на той час була така гарна синя форма, завжди нарядний в суді. По статусу і державним гарантіям майже те ж саме, що суддя.
Та думка про прокуратуру в мене навіть не приходила, бо в не публічних бесідах, тоді всі говорили, щоб стати прокурором треба було «заплатити» або мати звʼязки. Не буду називати конкретні суми, які звучали й не знаю як зараз. Але тоді для мене це були якісь космічні суми. Плюс моє тоді вже негативне ставлення до хабарів через певні причини, відразу відкидало цей варіант.
Ну і третє – це адвокатура.
– Про адвокатуру говорили не багато. В моєму уявленні тоді, наскільки памʼятаю, це були «здорові дядьки» з великими дипломатами, які «заносять судді каву». Хоча, в тих же «Судових справах» бачив інших адвокатів , в гарних костюмах, які цитують багато статтей і законів. Та думалось, що це все таки шоу.
Так от вчишся, а не знаєш ким хочеш бути..
І тут 3 курс, моє вже улюблене на той час кримінальне право – Особлива частина, де вивчають окремі склади злочинів, та ми розвʼязуємо якісь практичні задачки, хоч і практичного в них було мало..) Добре, що в нас викладачем був колишній на той час слідчий «на пенсії», який на кожну таку задачку мав свій приклад. Так як я добре вчився, відносини з цим викладачем в мене були хороші й якось він запитав: «а ти, Андрій, куди після навчання?»
Щось подумавши, я відповів: «так як мені подобається кримінальне, можливо в слідство, так як ви.». На що він мені відповів: «Навіть не думай, з новим кодексом (в 2012 змінили КПК) із слідчих зробили писарів..».
-«Так, а куди тоді йти?» – запитав я. На що отримав відповідь: «Я б на твоєму місці пішов би в адвокати, тому що як я зрозумів, поганому адвокату платити не будуть, доведеться завжди вчитись.».
Далі я трохи звичайно подумав, бо знову ж таки, про адвокатуру нічого не знав.
Почав дивитись різні юридичні фільми й серіали, американські звичайно, бо наших не було. Подивився, «Адвокат диявола», «Перелом», й на той час вийшов найпопулярніший потім серіал серед юристів мого покоління – «Siuts».
Так, я точно зрозумів, що хочу бути адвокатом, захотів зруйнувати своє минуле уявлення про «здорових дядьків з дипломатами», й з кінця 3 курсу пішов шукати роботу «по спеціальності».
Щоб довго про це не розповідати, я починав з роботи «помічника» виконавця за 900 грн., помічником юриста в цивільних, господарських справах, по реєстраціям, помічником адвоката де просив давати щось писати по криміналу, поки в 2019 не склав іспит і отримав свідоцтво.
Якщо коротко, то це мій вибір, який я навів для прикладу. Але кожен має обрати, те що підійде йому й іти за своїм вибором.
Звичайно, з часом цей вибір може змінитись, але я не розумію, наприклад, як правоохоронці, ті ж прокурори будучи на посаді «отримують» адвокатське свідоцтво й переходять на іншу сторону. Не розумію, як можна «сьогодні» обвинувачувати, а «завтра» захищати? Звички й думки ж одразу не змінюються.
(Хоча, можливо й можу зрозуміти людей, які обирають адвокатів, які були прокурорами, та це вже про інше..)
Але як на мене, хочеш бути адвокатом, попрацюй два роки помічником, зміни думки.. Теж саме, якщо хочеш бути прокурором чи суддею. Головне – працювати по закону.
Бути адвокатом для мене, це завжди думати про клієнта не як про «злочинця», а як про людину, яка має права, перш за все, право на захист.
Про справи своїх клієнтів я часто думаю вночі, перед сном, з просоння й в інших найменш очікуваних ситуаціях..).
То ж варто добре подумати, чи вам таке підходить.
Але, в іншому статусі я себе не уявляю, і зараз в суд чи прокуратури вже б не пішов, як то кажуть «ні за які гроші». Не зміг би змінити мислення й комусь підпорядковуватись.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.