Сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов’язки) у договорі у спосіб, який суперечить чинному публічному порядку,
порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам
цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 Цивільного кодексу України,
які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність).
Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновер Україна» (далі – ТОВ «Інновер Україна»,
відповідач, виконавець) на рішення Господарського суду міста Києва від 29 січня
2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» (далі – ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння», позивач, замовник) до ТОВ «Інновер Україна» про стягнення 4 346 226,28 грн, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9 листопада 2017 року ПАТ «ВК «Укрнафтобуріння» як замовник та ТОВ «Інновер Україна» як виконавець уклали Договір про надання послуг з налаштування, здійснення модифікацій до програмного продукту відповідно до вимог замовника та впровадження програмного продукту (програмного
забезпечення Microsoft Dynamics NAV 2017) з необхідними модифікаціями
як цілісного комплексу функціонуючих бізнес-процесів.
Пунктом 10.5. Договору визначено види порушень та санкції за них, які застосовуються до виконавця за порушення строку надання послуг, визначеного в Плані надання послуг, що сталися з вини виконавця, зокрема, останні
зобов’язаний сплатити на користь замовника: пеню в розмірі 0,1 % від орієнтованої вартості послуг за Договором (пункт 3.1) за кожен день такого прострочення (підпункт 10.5.1. пункту 10.5. Договору); штраф у розмірі 10 % від орієнтованої вартості послуг за Договором (пункт 3.1) за порушення строків надання послуг на строк понад 10 календарних днів (підпункт 10.5.2. пункту 10.5. Договору).
Суди встановили, що на виконання умов Договору позивач сплатив відповідачу
грошові кошти в загальній сумі 2 193 860,43 грн.
10 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням-
вимогою, у якій вказав, що станом на 10 травня 2019 року порушення строків
надання послуг складає: за етапом No 1 – 160 календарних днів, за етапом No 2 – 46 календарних днів та по етапу No 3 – 158 календарних днів, тому повідомив
з посиланням на статтю 612 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) про відмову від прийняття послуг у зв’язку з простроченням виконавцем виконання
зобов’язань за Договором, а також про відсутність власних зобов’язань з оплати
неприйнятих результатів послуг та вимагав від відповідача сплатити на його
користь згідно з підпунктами 10.5.1-10.5.3 пункту 10.5. договору пеню та штрафи від вартості послуг.
6 серпня 2019 року позивач направив відповідачу повідомлення-вимогу, у якій
повторно повідомив відповідача про порушення строків надання послуг (за етапом No 1 – 160 календарних днів, за етапом No 2 – 45 календарних днів) та з урахуванням зазначеного, посилаючись на пункти 10.5.1, 10.5.2, 10.5.3 Договору, вимагав сплатити на користь замовника пеню та штрафи відповідно до наведеного у вимозі розрахунку.
У подальшому позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути
авансовий платіж, пеню, 10 % штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 10 днів, 20 % штрафу за порушення строків надання послуг на строк понад 30 днів.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та штрафів, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання
за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
ОЦІНКА СУДУ
Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні
права та обов’язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку,
порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам
цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують
свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість
сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов’язку, як і його зміни та припинення.
Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв’язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629
ЦК України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв’язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.
Щодо вимог про застосування пені
Відповідно до частини першої статті 230 ГК України учасник господарських
відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення
господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із частиною четвертою статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій
встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому
відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або в певній, визначеній
грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт,
послуг).
Дослідивши зміст прав та обов’язки сторін у цій справі, суди визначили, що Договір за правовою природою є господарським договором підряду, оскільки він містить зобов’язання як з виконання роботи, так і з передачі у власність іншій
особі (замовникові) її майнового результату, певно визначеного та віддільного від дій, а саме впровадження програмного продукту (програмного забезпечення
Microsoft Dynamics NAV 2017) з необхідними модифікаціями як цілісного комплексу функціонуючих бізнес-процесів.
Стаття 846 ЦК України надає сторонам договору підряду можливість встановити у договорі строки виконання роботи або її окремих етапів. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов’язаний
виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання в розумні строки,
відповідно до суті зобов’язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового
обороту.
Суди встановили, що відповідно до змісту визначених у Договорі термінів та за умовами Договору в первісній редакції зобов’язання виконавця полягає в налаштуванні, здійсненні та модифікації програмного продукту як цілісного
комплексу функціонуючих бізнес-процесів, приймання-передача яких є певним етапом надання послуг у розумінні укладеного договору, а за Планом надання
послуг з очікуваною тривалістю і вартістю дата їх початку – 11 грудня 2017 року,
дата закінчення – 5 вересня 2018 року, вартість робіт – 100 380,00 дол. США.
Визначаючи пеню, передбачену за прострочення строку надання послуг, позивач, ураховуючи погоджені додатковою угодою строки, вказав про порушення строків надання послуг окремо за першим етапом – 160 днів (з 1 грудня 2018 року до 10 травня 2019 року) та окремо за другим етапом – 45 днів (з 26 березня 2019 року до 10 травня 2019 року).
Нарахування санкцій за прострочення виконання відповідачем тих бізнес-
процесів, приймання-передача яких є певним етапом надання послуг виконання
робіт з впровадження цілісного програмного продукту, чи прострочення
послідовності впровадження бізнес-процесів програмного продукту, об’єднаного в етапи, за кожним із цих етапів на суму орієнтовної вартості робіт за договором в цілому не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України щодо
неможливості подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне
й те саме правопорушення.
Датою закінчення робіт за договором є 25 березня 2019 року, тому строк прострочення складає 45 днів (з 26 березня 2019 року до 10 травня 2019 року), за який підлягає стягненню пеня в розмірі 120 318,59 грн.
Щодо вимог про застосування штрафу
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів
господарських зобов’язань надано сторонам частинами другою та четвертою
статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських
зобов’язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських
відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу,
що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України,
а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив
господарське зобов’язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61
Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України – видами штрафних
санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Разом з тим умовами договору сторони, крім нарахування пені, погодили штраф у розмірі 10 % від орієнтованої вартості послуг за Договором за порушення строків надання послуг на строк понад 10 календарних днів, та додатково штраф
у розмірі 20 % від орієнтованої вартості робіт по Договору у випадку відмови від надання послуг за порушення строку надання послуг на строк понад 30 календарних днів.
Однак стягнення штрафу за прострочення виконання зобов’язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов’язання на строк понад 30 календарних днів є подвійною відповідальністю за порушення зобов’язання, оскільки, як уже зазначалося вище, з установлених судами обставин справи вбачається, що відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов’язання за договором підряду на строк понад 30 календарних днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов’язання на строк понад 10 календарних днів.
Одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов’язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов’язання на строк понад 30 календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов’язання, що не узгоджується з приписами статті 61
Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.
Тому є обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги щодо
стягнення з відповідача штрафу за прострочення виконання робіт з впровадження цілісного програмного продукту, затримку поставки товару на строк понад 30 календарних днів; у решті штрафу слід відмовити.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 1 червня 2021 року у справі No 910/12876/19 можна ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98524309.