Призначення Олени Ізовітової-Вакім суддею Харківського окружного адміністративного суду спричинило нову хвилю публічної критики. Її називають «суддею Майдану», нагадують про рішення ВККС 2024 року щодо невідповідності займаній посаді та пов’язують суддівську кар’єру з впливом матері — голови НААУ і РАУ Лідії Ізовітової. ADVOKAT POST перевірив рішення ВККС, ВРП і Верховного Суду, склад Громадської ради доброчесності, парламентські стенограми та архів публікацій Громадської організації “Фундація “DEJURE”. Частина претензій до судді має документально встановлену основу. Інша частина — зокрема припущення про кар’єрне сприяння матері — була прямо спростована самою ВККС. Водночас аналіз публічної комунікації показує, що нинішня критика не є реакцією на один указ Президента: негативний наратив щодо родини Ізовітових формується Фундацією DEJURE протягом років.
15 вересня 2026 року Президент Володимир Зеленський видав указ №913/2026, яким призначив Олену Ізовітову-Вакім на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду. 17 вересня ГО “Фундація DEJURE” опублікувала різко критичний матеріал про це призначення, після чого його основні тези підхопили медіа.
Однак історія цього призначення почалася не у вересні 2026 року і навіть не з рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 2024 року.
Президент отримав подання ще у 2019 році — а Верховний Суд визнав багаторічну бездіяльність протиправною
Ізовітову-Вакім уперше призначили суддею Харківського окружного адміністративного суду указом Президента від 18 червня 2009 року строком на п’ять років. У березні 2014 року ВККС рекомендувала її для обрання суддею безстроково, однак тодішня Верховна Рада відповідного рішення не ухвалила.
Після зміни конституційної процедури питання перейшло до Вищої ради правосуддя. 4 липня 2019 року ВРП ухвалила рішення №1781/0/15-19 про внесення Президентові подання щодо призначення Ізовітової-Вакім суддею Харківського окружного адміністративного суду. У матеріалах справи Верховний Суд зафіксував, що ВРП не встановила обставин, які перешкоджали б такому призначенню. Подання надійшло до Офісу Президента 15 липня 2019 року.
Указ роками не видавався.
4 вересня 2024 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду визнав бездіяльність Президента щодо нерозгляду подання ВРП протиправною та зобов’язав Президента розглянути його. Суд окремо зазначив, що навіть умови воєнного стану не змінюють характер повноважень Президента у процедурі призначення суддів і що зволікання в цій справі вийшло за межі розумного строку.
Президент оскаржив це рішення.
20 лютого 2025 року Велика Палата Верховного Суду залишила його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення КАС ВС — без змін. Постанова Великої Палати є остаточною.
Таким чином, указ 2026 року не можна розглядати лише як раптове кадрове рішення Президента. Йому передувало подання ВРП 2019 року та остаточне судове рішення, яким багаторічне нерозглядання цього подання було визнано протиправним.
Про ярлики та суддю Ізовітову-Вакім
Основна змістовна претензія до судді пов’язана з двома адміністративними справами листопада 2013 року щодо обмеження мирних зібрань у Харкові.
У першій справі було обмежено проведення заходу «Євротиждень у Харкові» до 29 листопада 2013 року. Наступного дня суддя ухвалила ще одне рішення, яке стосувалося акції біля Центральної клінічної лікарні «Укрзалізниці» та фактично поширювало обмеження на невизначене коло осіб, вулиці, площі й перехрестя Харкова без визначення кінцевої дати.
Ці рішення дійсно отримали офіційну критичну оцінку.
Перша Дисциплінарна палата ВРП у 2017 році встановила процесуальні порушення: недостатнє дослідження обставин, проблеми з обґрунтуванням необхідності та тривалості обмежень, а в одній зі справ — фактичну заборону реалізації права на мирні зібрання невизначеному колу осіб на значній території та протягом невизначеного часу. Ці висновки згодом докладно відтворила ВККС у своєму рішенні 2024 року.
Але є друга частина висновку ВРП, яка в нинішніх публікаціях згадується значно рідше.
Дисциплінарний орган встановив, що допущені порушення не свідчили про грубу недбалість або умисне порушення закону і не могли бути підставою для звільнення за порушення присяги. Дисциплінарне провадження було припинене з урахуванням спливу відповідного строку.
Тому назва «суддя Майдану», яку послідовно використовує DEJURE, є характеристикою громадської організації. Юридично встановлений факт точніший: суддя ухвалювала відповідні рішення, ВРП виявила в них процесуальні порушення, однак не встановила грубої недбалості чи навмисного порушення закону.
Друга претензія ГРД — кар’єра завдяки матері
Інший сюжет стосується Лідії Ізовітової.
Громадська рада доброчесності ставила питання про те, чи могла Олена Ізовітова-Вакім використовувати родинні зв’язки для професійного просування. Зверталася увага на те, що її мати була членом та очолювала Вищу раду юстиції у період, коли вирішувалися кадрові питання щодо доньки.
Цю інформацію ВККС перевіряла окремо.
Ізовітова-Вакім надала архівні витяги з протоколів засідань Вищої ради юстиції. З них випливало, що Лідія Ізовітова заявляла самовідвід і не брала участі ані у розгляді питання щодо рекомендації доньки на посаду судді, ані у вирішенні питання, пов’язаного з посадою заступниці голови суду.
І тут важлива не інтерпретація самої судді, а висновок ВККС.
Навіть у рішенні від 18 січня 2024 року, яке загалом було для Ізовітової-Вакім негативним, Комісія прямо зазначила, що обставину щодо використання родинних зв’язків для здійснення кар’єри визнає «повністю спростованою».
Це одна з принципових деталей усієї історії.
Адже 17 вересня 2026 року DEJURE знову написала, що через два роки після призначення суддею Ізовітова-Вакім стала заступницею голови суду, «ймовірно, не без допомоги матері». Про те, що саме це припущення було перевірене ВККС і визнане повністю спростованим, читачеві в публікації не повідомили.
2019 рік: 729 балів і позитивний результат
15 жовтня 2019 року колегія ВККС завершила кваліфікаційне оцінювання Ізовітової-Вакім.
Суддя отримала 386 балів за критерієм компетентності, 185 — професійної етики та 154 — доброчесності. Загальний результат становив 729 балів.
Колегія ВККС ухвалила рішення про її відповідність займаній посаді.
При цьому вже існував негативний висновок ГРД. У рішенні 2019 року була передбачена умова набрання ним чинності відповідно до тодішнього Регламенту ВККС — саме правомірність застосування такого механізму до оцінювання суддів «на відповідність займаній посаді» згодом стала предметом судових спорів.
У 2023 році ГРД подала фактично той самий висновок
Після відновлення роботи ВККС новий склад Комісії вирішив продовжити процедуру.
23 листопада 2023 року Громадська рада доброчесності надала новий негативний висновок.
У рішенні ВККС від 18 січня 2024 року є показова характеристика: новий висновок ГРД був «по суті ідентичний»висновку від 4 квітня 2019 року. Тобто основний фактичний матеріал щодо судді принципово не змінився.
У січні 2024 року пленарний склад ВККС уже дійшов протилежного результату. За визнання судді такою, що відповідає займаній посаді, проголосували лише двоє членів Комісії. Необхідної кількості голосів рішення не отримало, після чого ВККС визнала Ізовітову-Вакім такою, що не відповідає займаній посаді, і внесла до ВРП подання про її звільнення.
Основним аргументом залишалася оцінка її рішень щодо мирних зібрань 2013 року.
Припущення про використання впливу матері, як уже зазначалося, сама ВККС при цьому визнала повністю спростованим.
Верховний Суд скасував рішення ВККС — але не переглядав доброчесність судді по суті
7 травня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду скасував рішення ВККС від 18 січня 2024 року.
Саме тут особливо важливо уникнути двох протилежних спрощень.
Верховний Суд не встановлював, що рішення Ізовітової-Вакім 2013 року були правильними. Він також не проводив нового оцінювання її доброчесності та не спростовував по суті критичної оцінки цих рішень ГРД або ВККС.
Але й характеризувати судове рішення лише як технічне «врятування» судді некоректно.
Ключове питання стосувалося повноважень ВККС і самої процедури. Верховний Суд виходив із уже сформованої Великою Палатою правової позиції про те, що законодавство розрізняло дві процедури: оцінювання судді на відповідність займаній посаді та кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя. Для першої процедури закон у відповідний період наділяв повноваженнями саме колегію ВККС і не передбачав подальшого перегляду її рішення пленарним складом.
За цією логікою процедура щодо Ізовітової-Вакім була завершена рішенням колегії ще у 2019 році, а поновлення її у 2023 році й ухвалення нового рішення пленарним складом не мали передбаченої законом підстави.
Отже, це було скасування з процесуально-компетенційних причин, але йдеться не про описку або другорядну формальність — суд поставив питання про те, чи мав орган державної влади взагалі законні повноваження повторно здійснювати відповідну процедуру.
Рішення КАС ВС оскаржила ВККС. Справу №990/43/24 Велика Палата Верховного Суду призначала до розгляду на 17 вересня 2026 року. Станом на момент підготовки цього матеріалу офіційного результату цього засідання в доступних матеріалах Верховного Суду ADVOKAT POST не виявив.
«Верховний Суд врятував суддю»: де факт, а де оцінка
У своїй публікації від 17 вересня DEJURE сформулювала результат судового процесу так: «нереформований Верховний Суд врятував суддю». Це не зміст судового рішення, а оцінка громадської організації.
Так само DEJURE пише, що рішення Верховного Суду «засудила» Європейська Комісія.
Офіційний Ukraine Report 2024 дійсно містить критичне застереження щодо рішення Великої Палати від червня 2024 року, яке стало основою подальшої судової практики. Проте Єврокомісія використала інше формулювання: рішення відійшло від попередньої практики і може підірвати процедури кваліфікаційного оцінювання за участю ГРД, проведені до грудня 2023 року. Тобто критична оцінка ризику з боку Єврокомісії є, але слово «засудила» — вже інтерпретація самої ГО “Фундація “DEJURE”.
Ця різниця не означає, що громадська організація не може критикувати рішення Верховного Суду. Але для читача важливо розуміти, де закінчується зміст офіційного документа і починається адвокаційне трактування.
DEJURE і ГРД: зв’язок не обмежується публічними заявами
На цьому історія набуває ще одного виміру.
Громадська рада доброчесності формально є незалежним громадським органом, створеним законом для сприяння ВККС у встановленні відповідності суддів критеріям професійної етики та доброчесності.
Проте DEJURE протягом років мала кадрове представництво в ГРД.
У другому складі Ради, який працював із грудня 2018-го до грудня 2020 року — саме тоді, коли був підготовлений негативний висновок ГРД щодо Ізовітової-Вакім 2019 року, — від Фундації DEJURE до ГРД входили голова правління Фундації Михайло Жернаков та член її правління Тарас Шепель.
У третьому складі ГРД, який розпочав роботу в серпні 2023 року і за якого було підготовлено новий, за оцінкою ВККС «по суті ідентичний» висновок щодо судді, DEJURE представляли Андрій Кулібаба, Антон Зелінський та Вероніка Крейденкова.
Цей факт сам по собі не доводить, що саме вони готували висновки щодо Ізовітової-Вакім, визначали результат голосування або діяли за вказівкою Фундації. Відкриті списки складу ГРД таких висновків зробити не дозволяють.
Але кадровим зв’язком справа також не обмежується.
У вакансіях 2026 року сама DEJURE прямо повідомляє, що забезпечує «інституційну спроможність роботи Громадської ради доброчесності». За організаційної підтримки Фундації для ГРД шукали, зокрема, працівника секретаріату та комунікаційного менеджера. До функцій останнього віднесено системне висвітлення роботи Ради, комунікацію її рішень щодо конкретних суддів та реагування на чутливі інформаційні ситуації.
Знову ж таки, це не доказ контролю DEJURE над рішеннями ГРД. Але це важливий контекст, коли публікації самої DEJURE використовують висновки ГРД як аргумент для оцінки конкретних суддів.
ТСК і фінансування роботи, пов’язаної з ГРД
Питання взаємовідносин DEJURE та ГРД уже вийшло за межі медійної дискусії.
Його досліджує Тимчасова слідча комісія Верховної Ради. Під час одного із засідань у грудні 2025 року голова DEJURE Михайло Жернаков відповідав на питання щодо фінансування роботи членів ГРД.
В офіційній стенограмі зафіксовано, що Фундація в межах окремих проєктів фінансувала секретаріат та виконання певних завдань, зокрема деякими членами третього і четвертого складів ГРД.
На пряме питання, чи виплачувалися кошти за роботу, пов’язану з діяльністю Ради, Жернаков відповів: «За роботу, яка стосується діяльності ГРД».
Водночас його позицію також необхідно наводити повністю. Жернаков зазначав, що відповідна робота здійснювалася на підставі договорів і, за його словами, в межах закону. На запитання про те, чи можуть такі платежі бути способом впливу на членів Ради, він не погодився з автоматичним ототожненням фінансування та впливу.
Представниця ГРД Ольга Піскунова під час іншого парламентського обговорення також заявила, що на рішення Ради щодо суддів і кандидатів ніхто не впливає. Вона водночас підтвердила, що DEJURE, як і IDLO, допомагала ГРД із залученням аналітиків.
Тому наявні матеріали не дають підстав стверджувати, що DEJURE оплачувала конкретний висновок щодо Ізовітової-Вакім чи визначала його зміст. Такого доказу немає.
Але документально підтверджено вже інше: представники DEJURE входили до складу ГРД, Фундація забезпечує її інституційну спроможність, залучає працівників та аналітиків, а в межах проєктів здійснювалися виплати за роботу, пов’язану з діяльністю ГРД.
Для органу, функцією якого є незалежна оцінка доброчесності інших, питання прозорості цих відносин саме по собі має суспільне значення.
Не одна публікація: наскільки системною є критика Ізовітових
Нинішній матеріал DEJURE про призначення судді також не можна розглядати ізольовано.
ADVOKAT POST переглянув усі сім сторінок тематичного архіву DEJURE «Адвокатура» та окремі матеріали Фундації щодо судової реформи.
Лише в цій рубриці за період із середини 2024 року до 2026 року виявляється щонайменше два десятки публікацій, у яких Лідія Ізовітова, пов’язане з нею керівництво адвокатури або конструкції на зразок «Ізовітова&Co» є предметом критики чи використовуються як елемент негативної рамки. Не всі ці матеріали присвячені персонально Ізовітовій — у частині з них її ім’я використовується для характеристики НААУ, РАУ або інших осіб і процесів. Але саме повторюваність персоналізованої рамки добре видно з архіву Фундації.
Характерні вже самі заголовки:
«Незручні — на вихід: голова ВКДКА Вилков склав повноваження після конфлікту з Ізовітовою», «Ізовітова проти міжнародних експертів: спроба встановити контроль над добором суддів», «Ізовітова&Co стала на захист адвокатів-фігурантів…», «Єрмак у грі: Як Ізовітовій вдається уникати реформи адвокатури». В інших матеріалах її називають «креатурою Медведчука», а модель управління адвокатурою характеризують як «самозахоплення влади». Це оцінки самої DEJURE, а не встановлені судом факти.
Олена Ізовітова-Вакім також з’явилася в негативній комунікації Фундації не у вересні 2026 року.
Ще кілька років тому DEJURE включала її до переліку кандидатів, призначення яких, за оцінкою організації, могло «відштовхнути» судову систему назад. Пізніше її неодноразово називали серед «суддів Майдану», використовували як приклад під час оцінки голосувань членів ВККС і згадували у кампанії на підтримку продовження участі міжнародних експертів у суддівських конкурсах.
DEJURE також раніше окремо звертала увагу на судове скасування висновку ГРД щодо Ізовітової-Вакім у справі №640/20314/19, але подавала це в контексті власної критики судової практики щодо можливості оскаржувати висновки ГРД.
Таким чином, публікація від 17 вересня 2026 року є не одноразовою реакцією громадської організації на нове кадрове рішення. Вона продовжує вже сформовану багаторічну критичну позицію щодо судді та значно масштабнішу негативну комунікацію щодо її матері.
Коли критика стає персоналізованою репутаційною кампанією?
Сам факт великої кількості негативних публікацій не доводить «цькування» або неправомірного переслідування.
Лідія Ізовітова багато років очолює загальнонаціональні органи адвокатського самоврядування, а тому її рішення закономірно є предметом громадського контролю. Олена Ізовітова-Вакім є суддею, а її рішення 2013 року справді отримали критичну оцінку ВРП та ВККС. Громадські організації мають право системно критикувати обох.
Проте аналіз архіву дозволяє встановити вже не оцінку, а факт: критика DEJURE є тривалою, систематичною і значною мірою персоналізованою.
Саме тому окремого значення набуває те, як у таких матеріалах відокремлюються встановлені факти від припущень.
Найпоказовіший приклад — твердження про вплив матері на кар’єру Олени Ізовітової-Вакім.
ГРД висунула цю обставину. ВККС її перевірила. Архівні документи підтвердили самовідвід Лідії Ізовітової. Навіть Комісія, яка зрештою рекомендувала звільнення судді, назвала обставину про використання родинних зв’язків повністю спростованою.
Через два з половиною роки DEJURE знову повідомляє читачеві, що кар’єрне призначення відбулося «ймовірно, не без допомоги матері», але результат офіційної перевірки цієї самої гіпотези не згадує.
Саме тут питання виходить за межі права громадської організації на критику.
Йдеться вже про стандарт доказовості, який організація, що претендує на роль експерта з доброчесності, застосовує до власної публічної комунікації.
Дві різні історії, які не варто змішувати
У справі Ізовітової-Вакім існують дві паралельні площини.
Перша — поведінка самої судді.
Вона дійсно ухвалила у 2013 році два рішення про обмеження мирних зібрань. ВРП встановила в них процесуальні порушення. ВККС нового складу визнала ці обставини достатніми для серйозного сумніву щодо відповідності критеріям професійної етики та доброчесності. Це факти, які не зникають через подальше скасування рішення ВККС з процедурних підстав.
Друга — те, як формується та поширюється оцінка цієї судді.
Тут також є факти: позитивне рішення колегії ВККС 2019 року; повторний, «по суті ідентичний» висновок ГРД 2023 року; офіційне спростування припущення про кар’єрний вплив матері; скасування негативного рішення ВККС Верховним Судом через відсутність належної правової основи для продовження процедури; багаторічне представництво DEJURE у складах ГРД; інституційна підтримка Раді з боку Фундації; виплати за окрему роботу, пов’язану з діяльністю ГРД; і щонайменше десятки критичних публікацій про керівництво адвокатури та родину Ізовітових.
Жоден із цих фактів окремо не доводить, що ГРД діяла упереджено щодо конкретної судді, що DEJURE контролювала її висновки або що мала місце організована кампанія переслідування.
Але їх сукупність дає підстави поставити інше, цілком легітимне питання: де проходить межа між послідовною громадською адвокацією і персоналізованою репутаційною кампанією, особливо коли організація, яка веде таку комунікацію, одночасно кадрово та організаційно пов’язана з механізмом, на висновки якого сама ж посилається?
Відповідь на це питання потребує не ярликів, а більшої прозорості.
Зокрема, важливо встановити, хто конкретно готував і голосував за висновки ГРД щодо Ізовітової-Вакім у 2019 та 2023 роках; чи отримували ці особи фінансування за роботу, пов’язану з ГРД; яким чином відокремлюється аналітична та комунікаційна підтримка Ради від адвокаційної діяльності самої DEJURE; і які механізми запобігають тому, щоб попередньо сформована позиція громадської організації щодо конкретної особи впливала на незалежність її оцінювання.
До отримання таких відповідей коректно говорити про документовану багаторічну негативну комунікаційну лінію чи доведене переслідування.
А історія призначення Ізовітової-Вакім у такому разі стає значно ширшою за історію однієї судді. Вона показує, що вимога доброчесності має працювати в обидва боки: до тих, кого оцінюють, і до тих, хто претендує на суспільну довіру, здійснюючи таку оцінку.
Основні документи: Указ Президента №913/2026; рішення ВККС від 15 жовтня 2019 року №1027/ко-19; рішення ВККС від 18 січня 2024 року №23/ко-24; рішення КАС ВС у справі №990/43/24; рішення КАС ВС щодо бездіяльності Президента; постанова Великої Палати ВС від 20 лютого 2025 року.
Читайте також на AdvokatPost
- ВККС, яка на основі висновку ГРД прийняла рішення поза межами процедури кваліфікаційного оцінювання, остаточно програла суд у ВП ВС
- ВП ВС змінює раніше застосований підхід до оскарження рішень ВККС за наслідками оцінювання судді
- Скандал у ГРД при ВККС: члена, делегованого Фундацією DEJURE, виключили через питання академічної доброчесності
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.