Деякий час існувало багато спорів, у яких сторони намагалися вжити заходів, щоб скасувати волю заповідача. ВС сформулював правову позицію про те, що воля заповідача має примат над усім іншим, і будь-які процедурні питання не можуть її скасувати.
Про це зазначив суддя ВС у Касаційному цивільному суді Євген Петров, повідомляє Судова влада.
Суддя навів постанову ВП ВС від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17. У цій справі позивач вказував на нікчемність заповіту через те, що нотаріус посвідчив його не в межах свого нотаріального округу. ВП ВС вказала, що це не впливає на форму правочину і не підпадає під вимоги про порядок його посвідчення, які містяться в ЦК України та призводять до нікчемності заповіту відповідно до ч. 1 ст. 1257 Кодексу. Розширене розуміння вимог до форми і порядку посвідчення заповіту матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.
Також доповідач розповів про постанову Об’єднаної палати КЦС ВС від 29 січня 2024 року у справі № 369/7921/21. Відповідно до обставин цієї справи позивачка вважала, що заповіт є нікчемним, оскільки особа, яка його посвідчувала (секретар сільської ради), не мала на це повноважень, а саме не було відповідного рішення виконавчого комітету сільської ради. Суд вказав, що це не впливає на форму заповіту та порядок його посвідчення. Протилежна кваліфікація буде базуватися на мотивах розширеного розуміння вимог до форми заповіту та порядку його посвідчення і порушить принцип свободи заповіту, оскільки він піддається правовій охороні й після смерті заповідача.
У цих постановах ВС продовжує послідовно вказувати на те, що воля заповідача є головною. Зокрема, було також зроблено висновки, що не є підставою для нікчемності заповіту внесення відомостей у реєстр після смерті заповідача, незазначення в заповіті місця його складання та ін.
Євген Петров звернув увагу на постанову від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, у якій ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого 2017 року щодо поважності причин для поновлення строку для прийняття спадщини. ВП ВС акцентувала, що наявність заповіту, про який не знав спадкоємець, є поважною причиною, однак лише якщо спадкоємець не був спадкоємцем першої черги за законом (тоді він мав вчинити певні дії щодо прийняття спадщини).
У постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21 ОП КЦС ВС роз’яснила питання щодо спадкування обов’язкової частки у спадщині, яка не була оформлена. Суд зробив висновок, що така частка трансформувалася в майнове право, яке підлягає спадкуванню (майнове право може входити до спадкової маси).
Доповідач навів постанову ВП ВС від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц. У цій справі відповідач оформив право на спадщину на підставі рішення суду про встановлення факту його проживання зі спадкодавцем та продав успадковану квартиру. Після цього відповідне судове рішення було скасоване, і міська рада просила суд, зокрема, визнати спадщину відумерлою та витребувати квартиру в покупця на її користь. ВП ВС не задовольнила такі вимоги, натомість вказала, що якщо застосовувати аналогію закону (ст. 1280 ЦК України), то територіальна громада має право на отримання грошової компенсації.
Суддя проаналізував постанову КЦС ВС від 28 червня 2023 року у справі № 524/1413/22, яка стосувалася прийняття спадщини на тимчасово окупованій території. Суд вказав, що звернення позивача із заявою про прийняття спадщини на території окупованої Автономної Республіки Крим не могло розцінюватися як належне, оскільки ця територія не контролюється органами державної влади України.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.