01 червня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності.
Третя особа ОСОБА_4 подала до суду письмове клопотання про залишення позову без розгляду та постановлення окремої ухвали у зв’язку із зловживанням
сторонами у цій справі своїми правами. На думку ОСОБА_4, позивач здійснив штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи.
Суд першої інстанції частково задовольнив клопотання, залишив позов про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та поділ майна, що є об’єктом права
спільної сумісної власності, без розгляду.
Апеляційний суд скасував ухвалу місцевого суду в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини і направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині. В іншій частині ухвалу місцевого суду залишив без змін.
Верховний Суд скасував судові рішення у частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної
власності подружжя, справу в цій частині передав для продовження розгляду до суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті
поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших
процесуальних дій.
Ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.
При цьому наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають
відповідну спрямованість і характер.
Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої
інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зазначив про те, що розгляд позовних вимог про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на неповнолітню дитину є пріоритетним, а тому об’єднання таких вимог із вимогами про поділ майна подружжя є очевидною недобросовісною поведінкою позивача ОСОБА_1.
У частині шостій статті 188 ЦПК України встановлено, що суд за клопотанням
учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз’єднати позовні вимоги, виокремивши одну або декілька об’єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виокремлених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз’єднання позовних вимог.
Отже, у разі подання позивачем завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер, або у разі штучного об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи суд, з метою виконання завдання цивільного
судочинства, вправі за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз’єднати позовні вимоги та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.
Верховний Суд звернув увагу на те, що відкриваючи провадження у справі та приймаючи справу до провадження, суд першої інстанції не висловлював жодних зауважень стосовно безпідставності або штучного характеру поданого позову, а також стосовно штучного об’єднання позовних вимог.
Натомість суд першої інстанції дійшов висновку про штучний характер позову та штучне об’єднання позовних вимог лише через один рік та одинадцять місяців
після прийняття справи до провадження. Крім того, суд першої інстанції, вважаючи, що позов ОСОБА_1 має штучний характер, а також, що вона штучно об’єднала позовні вимоги, не скористався правом, передбаченим нормою частини шостої статті 188 ЦПК України, щодо можливості роз’єднання позовних вимог.
Також суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові
рішення, посилались на ту обставину, що ОСОБА_1 не було надано інформацію
стосовно перебування спірної квартири в іпотеці, передачі її на реалізацію в примусовому порядку та, відповідно, реалізації на електронних торгах.
При цьому суд першої інстанції та апеляційний суд не звернули уваги на те, що ці обставини мають бути з’ясовані під час вирішення спору по суті.
Залишаючи позов ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що позивач всупереч вимогам
статті 44 ЦПК України зловживає своїми процесуальними правами.
Апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу місцевого суду в частині залишення без розгляду позову ОСОБА_1 про поділ майна, що є об ’єктом права спільної сумісної власності подружжя, також необґрунтовано вважав, що об’єднання
позивачем в одній позовній заяві вимог про розірвання шлюбу та стягнення
аліментів із вимогами про поділ майна подружжя є очевидною недобросовісною
поведінкою останньої.
Натомість Верховний Суд не встановив обставин, передбачених нормами статті 44 ЦПК України, за яких суд може визнати указані дії ОСОБА_1 зловживанням
процесуальними правами.
Зокрема, позивач скористалася своїм правом на звернення до суду. Факт
звернення з позовом та обрання ОСОБА_1 певного способу відстоювання своїх
інтересів в суді не є недобросовісною поведінкою чи такою, що свідчить про зловживання процесуальними правами.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 1 червня 2022 року у справі No 695/319/19 (провадження No 61 7927св21) можна ознайомитися за посиланням – https://reestr.court.gov.ua/Review/104635242.