Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду ОСОБА_2, який був неповнолітнім, визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 286 КК. Цим же вироком частково задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_1 та стягнуто на його користь із страхової компанії 52 755,73 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 2 504,14 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1000 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд залишив без зміни вказаний вирок місцевого суду.
У касаційній скарзі представник цивільного відповідача зазначає, що місцевий суд не мав правових підстав для стягнення зі страхової компанії на користь
потерпілого матеріальної та моральної шкоди, оскільки у цьому кримінальному
провадженні ДТП не є страховим випадком з огляду на те, що за кермом
автомобіля перебував засуджений ОСОБА_2, який не мав законних підстав
експлуатувати транспортний засіб (не досягнув 18-ти річного віку та не мав
водійського посвідчення). Окрім цього, адвокат страхової компанії звертає увагу
на положення полісу, відповідно до якого зобов’язання страховика
обмежуються шкодою, завданою конкретними особами, вказаними в полісі, а не будь -якими особами, які керують транспортним засобом. На думку захисника, з огляду на те, що відповідальність обвинуваченого цим полісом не застрахована, то зобов’язання страхової компанії на відшкодування шкоди потерпілому не настали.
Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС визнала необґрунтованими доводи у касаційній скарзі представника цивільного відповідача з огляду на таке.
На думку колегії суддів ККС, слід розмежовувати поняття власника транспортного засобу та його експлуатанта (особи, яка має право користуватися ним як водієм за правилами дорожнього руху). При цьому «правомірна експлуатація транспортного засобу» — це право особи, яка має водійське посвідчення або інший документ, встановлений законом, експлуатувати транспортний засіб, тоді як «правомірне володіння транспортним засобом» надає особі лише прав щодо володіння транспортним засобом як річчю, але за відсутності в особи водійського посвідчення, або іншого документа встановленого законом, у такої особи відсутнє право на експлуатацію автомобіля.
Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов’язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи. Фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.
Отже, ВС наголошує на тому, що власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа, яка вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.
Проте експлуатація транспортного засобу перебуває у сфері регулювання норм
публічного права, оскільки стосується прав невизначеного кола осіб та суспільства і держави в цілому, й можлива в силу наявності певного дозволу від держави. Правомірність володіння транспортним засобом не виключає неправомірності його експлуатації. Ці дві категорії використовуються різними галузями законодавства та мають відмінне правове призначення. Експлуатація оцінюється у сфері дорожнього руху, регулюється нормами публічного права. Натомість володіння оцінюється за загальними правилами цивільного права, виходячи з презумпції правомірності будь-якого фактичного володіння.
У справі, яка переглядається, не встановлено обставин того, що ОСОБА_2 протиправно володів транспортним засобом, що потрапив у ДТП. Крім того, стороною цивільного відповідача страхової компанії суду не подавалися докази про те, що ОСОБА_2 протиправно володів транспортним засобом.
Передача власником транспортного засобу іншій особі із порушенням публічно-
правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування
транспортним засобом відповідної категорії, не може вважатися неправомірним
володінням, з огляду на наявність певної волі власника транспортного засобу. У такому випадку має місце неправомірна експлуатація особою транспортного
засобу, що не є тотожним неправомірному володінню особою транспортним засобом, а тому у розумінні п. 1.6 ст. 1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особа не може вважатися такою, відповідальність якої не застрахована.
Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про те, що у випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим
транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов’язок здійснити страхову виплату за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.
Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій, встановивши, що внаслідок ДТП потерпілому було заподіяно матеріальну та моральну шкоду, ДТП сталася із вини неповнолітньої особи, яка не мала посвідчення на право керування
транспортним засобом та керувала транспортним засобом, цивільно-правова
відповідальність пов’язана із експлуатацією якого застрахована у відповідача,
дійшли правильного висновку про те, що така подія є страховою та у відповідача
виник обов’язок відшкодувати потерпілому шкоду, заподіяну його здоров’ю та майну.
Детальніше з текстом постанови ВС від 11.11.2021 у справі No 185/5823/20 (провадження No 51-2086км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/101309428