У разі порушення житлових прав особи, яка проживала та була зареєстрована в домоволодінні без зазначення конкретного будинку або кімнати в ньому, такі права підлягають поновленню саме в такому ж обсязі

03 серпня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного
провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3,
ОСОБА_4, про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення.

Суд установив, що ОСОБА_1 вселилась до домоволодіння як член сім’ї власниці
будинку ОСОБА_5, яка померла. Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Домоволодіння складалося з житлових будинків під літ. «А» і «Б» та самочинно збудованого житлового будинку літ. «И». Свідоцтво про право на спадщину на будинок літ. «И» не видавалось. ОСОБА_1 зверталася до поліції у зв’язку з її виселенням ОСОБА_2 з кімнати, яка знаходилася у будинку літ. «И». Позивач зазначала, що вона проживала саме у будинку під літ. «И», з якого відповідач її виселив у будинок під літ. «А», який не відповідав санітарно-житловим нормам.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, позов
задовольнив, усунув перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим приміщенням – кімнатою, яка знаходилася у житлового будинку під літ. «И», шляхом вселення до неї та зобов’язав ОСОБА_2 не чинити перешкод у користуванні цим житловим приміщенням.

Верховний Суд змінив резолютивну частину судових рішень, зазначивши таке.

У частині першій статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК України закріплено
положення про те, що громадяни, які мають у приватній власності квартиру,
користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України та частини першої статті 156 ЖК України члени сім’ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім’ї власника
належать подружжя, їх діти і батьки. Членами сім’ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із ним і ведуть з ним спільне господарство. Разом із цим згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Отже, положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок,
квартиру тощо від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його
сім’ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють
взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім’ї, зокрема у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин
або відсутності члена сім’ї власника без поважних причин понад один рік.

Суд установив, що ОСОБА_1 набула право користування будинком згідно із законом, вселившись до нього та зареєструвавши місце проживання в установленому законом порядку за згодою померлої ОСОБА_5. Оскільки відповідач ОСОБА_2 виселив позивача із цього будинку і чинить перешкоди у користуванні ним, суди дійшли правильних висновків, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом її вселення до спірного житла.

Ухваливши рішення про вселення позивача до конкретного приміщення
зазначеного будинку (кімнати, яка знаходилася у житловому будинку під літ. «И»
домоволодіння), суди вселили особу до самочинно збудованого приміщення і фактично вирішили питання про порядок користування цим майном між його
співвласниками, не врахувавши, що такі вимоги позивач не заявляла.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, щ о в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об’єкт нерухомості, так і не можуть виникнути житлові права на це будівництво у забудовника або членів її сім’ї.

У зв’язку з тим, що самочинно збудований будинок під літ. «И» у складі домоволодіння не є житловим будинком у розумінні статті 380 ЦК України, не призначений та не придатний для постійного або тимчасового проживання у ньому, суди дійшли помилкових висновків про вселення позивача до цього
приміщення.

Верховний Суд зауважив, що оскільки позивач проживала та була
зареєстрована без зазначення конкретного будинку або кімнати у цьому
домоволодінні, то саме в такому обсязі її житлові права мають бути поновленими. Отже, оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом зазначення про часткове задоволення вимог ОСОБА_1 та вселення її до домоволодіння, зобов’язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні саме зазначеним житловим приміщенням.

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі No 521/3667/20 (провадження No 61-408св22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105637077