У зв’язку з необхідністю формулювання фундаментальних підходів щодо судового тлумачення поняття «погіршення становища обвинуваченого (засудженого)», з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики кримінальне провадження передано на розгляд Великої Палати.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду
ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено обов’язки, передбачені частинами 1, 3 ст. 76 КК.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, обвинувачений подав
апеляційну скаргу, в якій, зазначаючи про неправильне застосування закону
України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного
покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просив вирок
суду змінити і пом’якшити йому покарання, призначивши грошове стягнення.
Апеляційний суд у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовив,
мотивувавши своє рішення тим, що місцевий суд звільнив останнього від
відбування призначеного покарання з випробуванням, а призначення покарання у виді штрафу, відповідно до положень ст. 75 КК не застосовуються, погіршить
його становище. Зазначена позиція апеляційного суду відповідає правовим
висновкам, викладеним у постанові ОП (провадження No 51-2770кмо19, справа No 309/2466/18) та у постанові Першої судової палати ККС (провадження No 51-
880кмп20, справа No 756/12511/17).
Апеляційний суд вирок місцевого суду залишив без зміни.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на неправильне
застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить змінити вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, пом’якшити застосовану до нього міру примусу та призначити за вчинений кримінальний проступок покарання у виді штрафу.
Позиція судової палати ККС: кримінальне провадження передано на розгляд ВП.
Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів вважає, що підхід, за якого «поворот на гірше» для обвинуваченого (засудженого) виникає у разі, коли до уваги береться не вид покарання відповідно до його градації, визначеної в розділі Х КК, а спосіб його відбування, є хибним та таким, що призводить до обмеження як
права сторони захисту висловлювати своє прохання до суду про призначення
певного виду та розміру покарання, так і дискреційних повноважень суду у визначенні міри покарання відповідно до кримінального закону, з огляду на таке.
Право особи на перегляд судового рішення, зокрема й із підстав суворості чи
м’якості раніше визначеної міри примусу, є міжнародним стандартом та невід’ємною складовою права на судовий захист. Такий підхід, зокрема,
закріплено в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Міжнародному пакті про громадянські і політичні права.
Гарантією забезпечення права на свободу оскарження для особи виступає правило про недопустимість «повороту до гіршого». Сутність вказаного полягає
у встановленні процесуальним законом комплексу взаємопов’язаних приписів, які виступають як процесуальні гарантії, що забороняють за відсутності певних
обставин погіршувати становище обвинуваченого, засудженого, виправданого
порівняно з положенням, установленим кінцевим у кримінальному провадженні
рішенням (вироком чи ухвалою).
Дія цього інституту проявляється по-різному на кожній з контрольно-перевірних стадій кримінального процесу і визначається конкретними умовами та межами. При цьому під межами повороту до гіршого слід розуміти закріплене в кримінально-процесуальному законодавстві повноваження суду будь-яким чином змінити вже постановлене судове рішення в несприятливу для засудженого (виправданого) сторону, а під умовами – конкретні обставини, за яких суд може реалізувати таке повноваження
З огляду на існування вищевказаних гарантій обвинувачений, засуджений,
виправданий, а також законний представник неповнолітнього, захисник, особа,
щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру, або неповнолітній, стосовно якого застосовано примусовий захід виховного характеру, вправі безперешкодно оскаржувати судове рішення, без побоювання того, що подання або неподання ними апеляційної скарги призведе до негативних правових наслідків.
Кримінальний процесуальний закон встановлює, що погіршенням правового
становища обвинуваченого є: застосування закону про більш тяжке кримінальне
правопорушення; застосування більш суворого покарання; скасування
неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання; збільшення сум, які підлягають стягненню; скасування ухвали про закриття провадження; скасування ухвали про відмову в застосуванні примусових заходів виховного чи медичного характеру та застосування таких заходів; застосування суворішого виду примусового заходу виховного чи медичного характеру; скасування ухвали про звільнення особи від кримінальної відповідальності; інші випадки, коли це погіршує становище обвинуваченого, а саме: коли суд апеляційної інстанції визнав встановленими додаткові факти, епізоди та включив їх в обсяг обвинувачення, що спричинило зміну кваліфікації, посилення режиму відбування покарання, призначення додаткового покарання, призначення покарання за сукупністю вироків чи злочинів у випадках, коли суд першої інстанції цього не зробив, тощо.
Однак судова практика, зокрема ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, ВСУ та ВС, дає підстави стверджувати, що «поворот на гірше» виникає й
тоді, коли сторона захисту просить змінити призначене більш суворе за видом
покарання на більш м’яке, до якого не можна застосувати положення ст. 75 КК.
Прикладом такого є ситуація, що має місце в даному кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1.
Така позиція фактично призводить до того, що особа, яка визнана винуватою
у вчиненні кримінального правопорушення, оскаржуючи судове рішення до судів
апеляційної чи касаційної інстанцій, позбавлена можливості просити змінити міру покарання, наприклад, із обмеження волі зі звільненням від його відбування
з випробуванням на штраф, тобто з більш суворого за видом на менш суворе.
Разом із цим допускається ситуація, коли особа може поставити перед судами
вимогу про зміну примусу із штрафу на обмеження волі зі звільненням від його
відбування з випробуванням.
На думку колегії суддів, зазначене є невиправданим обмеженням права особи, а підхід, за якого для визначення погіршення становища особи до уваги береться не вид покарання, а спосіб його відбування, зумовлений неправильним тлумаченням закону та помилковими попередніми правовими позиціями, що
зобов’язують суди відмовляти в задоволенні поданих апеляційних чи касаційних
скарг виключно з формальних підстав та залишати поза увагою ситуації, коли міра примусу, яку слід відбувати реально, буде більш сприятливою для особи і повною мірою забезпечить той кінцевий результат, якого прагне досягнути держава засобами кримінально правового впливу.
Із вказаною точкою зору та наявністю виключної правової проблеми
погоджуються й судді ВС, які в окремій думці до постанови Першої судової палати ККС (провадження No 51-880кмп20, справа No 756/12511/17) від 31.05.2021 констатували, що за обставин, ідентичних до даного кримінального провадження, «поворот до гіршого» для обвинуваченого відсутній, а тому положення процесуального закону надають суду можливість постановити відповідне рішення у формі ухвали.
Виходячи із сукупності наведених вище обставин, колегія суддів убачає у цьому аспекті справи виключну правову проблему, яка наявна не лише в конкретному провадженні, а й в багатьох інших, які на даний час надходять чи перебувають у провадженні судів апеляційної та касаційної інстанцій.
З огляду на це існує необхідність у здійсненні судового тлумачення поняття
«погіршення становища обвинуваченого (засудженого)» у контексті схожих
обставин, що виникли в кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1. Зазначене дозволить вирішити питання, яке має важливе значення та за своєю правовою природою зачіпає фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи (зокрема право сторони захисту висловлювати своє прохання до суду про призначення певного виду та розміру покарання під час оскарження судових рішень), і забезпечить баланс законних інтересів та пропорційність заходів примусу.
Детальніше з текстом ухвали ВС від 17.06.2021 у справі No 617/775/20 (провадження No 51-2119км21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/97829101