Обставини справи
двоє обвинувачених в ході спільного розпивання алкогольних напоїв з потерпілою вчинили умисне вбивство останньої. Обвинувачена заподіяла потерпілій кухонним ножем один удар в тулуб і один в шию, а обвинувачений накинув на шию потерпілій фрагмент тканини та здавлював її до тих пір, поки остання не перестала подавати ознаки життя. Надалі обвинувачені вивезли труп потерпілої до річки та прикидали його сміттям.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
суди попередніх інстанцій визнали винуватою і засудили засуджену за пунктами 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК, а засудженого – за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК.
У касаційній скарзі засуджена зазначає, що спільного умислу із засудженим на вбивство потерпілої у них не було і такий не доведено поза розумним сумнівом.
Позиція ККС
залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: ККС вказав, що домовленість про спільне вчинення злочину може відбутися в будь-якій формі – усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що виражені через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Зі встановлених судами попередніх інстанцій вбачається, що обоє засуджених усвідомлювали конфлікт між засудженою та потерпілою. Злочинні дії, спрямовані на удушення потерпілої, розпочав засуджений, а засуджена фактично синхронно з його діями заподіяла потерпілій ножові поранення. Засуджена не вчиняла дій для припинення посягання на життя потерпілої, а навпаки одночасно діяла разом із засудженим і спричиняла проникаючі ножові поранення у життєво важливі органи потерпілої, тим самим позбавляючи потерпілу можливості чинити опір протиправним діям. Тобто дії засудженої безсумнівно були спільними з діями засудженого і спрямовувалися на досягнення спільної цілі – позбавлення життя потерпілої, що і встановили
суди попередніх інстанцій.
Той факт, що смерть потерпілої настала від асфіксії, а не від ножових поранень, не свідчить про відсутність у діях засудженої складу інкримінованого їй злочину, оскільки її спільні дії з іншим співвиконавцем цього умисного вбивства свідчать про намір позбавити життя потерпілу, що й вдалося досягнути засудженим.
Доводи сторони захисту про те, що попередня змова між співучасниками має місце лише у випадках спільного розроблення попереднього плану вчинення злочину, суд відхиляє, оскільки факт такої попередньої домовленості між учасниками не залежить від конкретного часового проміжку перед вчиненням злочину (місяць, тиждень, день тощо), а залежить від встановлення того,
що до початку виконання об’єктивної сторони злочину учасники вже діяли спільно, узгоджено, для досягнення спільних наслідків їхньої злочинної домовленості і зі спільною метою.
Поведінка засуджених після вчинення умисного вбивства додатково підтверджує спільність їхніх дій. Так, після вчиненого вбивства вони замаскували тіло потерпілої тканинами та вивезли його до малолюдного місця, що чітко видно з камер відеоспостереження та детально відображено у вироку місцевого суду. Цей факт було підтверджено також сусідами, які були свідками у цьому
провадженні.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 30.09.2025 у справі № 138/2796/24 (провадження № 51-1648км25) https://reyestr.court.gov.ua/Review/130710714
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.