Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу крізь призму судової практики: Тетяна Рабко

Тетяна Рабко – адвокат, регіональний представник молодіжного комітету НААУ – UNBA NextGen у Донецькій області, член Ради Комітету з питань електронного судочинства НААУ, провела у Вищій школі адвокатури вебінар на тему: «Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Огляд судової практики».

Визначення судових витрат міститься безпосередньо у п. 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Судові витрати являють собою передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв’язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати – це витрати держави, які вона несе у зв’язку з вирішенням конкретної справи.

Процесуальними кодексами визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, у свою чергу, також належать витрати на професійну правничу допомогу (гонорар).

За загальним правилом витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Наразі судовою практикою сформовано широкий перелік доказів, що можуть слугувати підтвердженням заявленогорозміру витрат на правничу допомогу. Такими доказами можуть визнаватися:

  • договір про надання правової допомоги та додаткові угоди до нього;
  • акт приймання-передачі наданих послуг;
  • детальний розрахунок винагороди;
  • рахунки на оплату;
  • банківські документи про оплату послуг.

При цьому зазначений перелік не є вичерпим.

Такі докази мають бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Слід звертати увагу на вимогу співрозмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розрізі цього питання лектор звернулася до практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009 року, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006 року, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 року, пункті 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014 року, заява № 19336/04 відзначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З метою зменшення витрат на професійну правничу допомогу під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат на користь іншої сторони, як зауважує лектор, можна скористатися наступними інструментами:

  1. копія листування щодо досудового врегулювання спору (наприклад, у господарському спорі ідентичними можуть бути заявлені претензія і позовна заява, за змістом адвокат жодним чином не наводить нових аргументів текстуально та по суті, що підтверджує відсутність значного обсягу роботи по складанні позовної заяви);
  2. копії процесуальних документів сторони по іншим судовим справам (у випадку, якщо сторони довгий час перебувають у судових процесах, трапляються випадки, коли адвокати подають до суду позови за різні періоди, що є практично ідентичними);
  3. кількість нормативно-правових актів використаних для розгляду справи;
  4. позиція сторін щодо визнання чи оспорювання предмету розгляду справи (у випадку, якщо позов визнається у першому судовому засіданні, а до стягнення заявлена значна сума витрат на правничу допомогу, опонент може заявити, оскільки позов було визнано одразу, нові процесуальні дії не вчинялися, тому судові витрати підлягають зменшенню);
  5. власний контррозрухунок з можливим посилання на вартість аналогічних послуг у регіоні та інше.

Однак зазначений перелік не є вичерпним, може підлягати розширенню з огляду на обставини конкретної справи.

Крізь призму розгляду тематичної судової практики лектором були проаналізовані наступні правові позиції Верховного Суду:

  1. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, що будуть сплачені в майбутньому. У Постанові об’єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року по справі № 922/445/19 зазначено, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
  2. Щодо спростування невідповідності витраченого адвокатом часу наданим послугам. У Постанові Східного апеляційного господарського суду від 13 вересня 2021 року по справі № 905/1603/19 відзначено, що доводи апеляційної скарги про невідповідність витраченого адвокатом часу наданим Відповідачу послугам, розміру гонорару адвоката, непідтверджені доказово, враховуючи, що як вірно зазначено Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, Скаржником не наведено, яка саме кількість опрацьованих нормативно-правових актів та посилань на норми законодавства є, на його думку, достатньою та скільки саме часу необхідно адвокату при підготовці таких пояснень. Означені твердження Скаржника є суб’єктивними та ґрунтуються виключно на його власному уявленні. До того ж, жодних доказів неспівмірності суми гонорару адвоката за надані послуги, виходячи з критерію складності, Скаржником наведено також не було, окрім посилання на участь адвоката в п’яти «однакових», порівняно з розглядуваною, справах.
  3. Щодо обов’язку учасника справи надсилати копії клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу документів іншим учасникам справи. У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.08.2022 року по справі №640/1037/21 Верховний Суд прийшов до висновку, що суд першої інстанції ухвалив оскаржене додаткове судове рішення щодо відшкодування на користь Позивача судових витрат на професійну правничу допомогу з порушенням процесуального права іншої сторони-Відповідача щодо подання клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та/або доведення їх неспівмірності, окрім того, застосував принцип співмірності без врахування частин шостої, сьомої статті 134 КАС України. Суд апеляційної інстанції наведені обставини залишив поза увагою та вказану помилку не виправив.
  4. Щодо стягнення вартості проїзду адвоката до суду та очікування судового засідання. У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 року по справі № 910/7586/19 відзначено, що беручи на себе обов’язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов’язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов’язків клієнта. Отже, участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу досудового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередня участь у судовому засіданні.