Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Шевцової Н. В.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Губської О. А., Дашутіна І. В., Ємця А. А., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2025 року (судді Чиркін С. М., Бучик А. Ю., Єзеров А. А., Кравчук В. М., Стародуб О. П.) у справі № 990/45/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування, позиція відповідача
1. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – відповідач, ВККС, Комісія), у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 29 січня 2024 року № 34/ко-24, яким її визнано такою, що не відповідає займаній посаді, із внесенням подання до Вищої ради правосуддя (далі – ВРП) про її звільнення з посади судді Солом`янського районного суду міста Києва (далі – спірне рішення, оспорюване рішення).
2. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що на час проведення 29 січня 2024 року пленарного засідання, за результатами якого Комісія прийняла спірне рішення, не було правових підстав для призначення її повторного кваліфікаційного оцінювання, яке завершилося рішенням колегії ВККС від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19, оскільки на його підставі ВРП 24 грудня 2020 року прийняла рішення № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення її на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва безстроково (далі також – рішення ВРП № 3643/0/15-20). У цьому контексті наголосила, що зазначене рішення ВРП ухвалила у межах її повноважень, у передбачений законом спосіб, на підставі Закону України від 4 червня 2020 року № 679-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» (далі – Закон № 679-IX). До того ж, розглядаючи рішення відповідача у складі колегії від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19, ВРП оцінила обставини, у тому числі ті, що навела Громадська рада доброчесності (далі – ГРД) у своєму висновку, та виснувала про відсутність обґрунтованого сумніву щодо її відповідності критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням її на посаду судді. А отже, перевіривши наявні відомості щодо неї з урахуванням висновку ГРД, ВРП фактично підтвердила рішення відповідача у складі колегії про її відповідність посаді судді, зокрема, за критеріями доброчесності та професійної етики.
3. На підставі викладеного стверджувала, що із прийняттям ВРП рішення
№ 3643/0/15-20 держава визнала той факт, що вона пройшла оцінювання на відповідність займаній посаді судді, оскільки за його результатами належний суб`єкт ухвалив відповідне рішення.
4. Разом з цим навела доводи на спростування висновку ГРД та викладених у спірному рішенні висновків ВККС.
5. Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову. На обґрунтування відзиву представник відповідача доводив, серед іншого, що відповідно до статті 31 Конституції України, статей 92, 93 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон № 1402-VIII) лише ВККС уповноважена здійснювати добір та оцінювання суддів, а тому ВРП своїм рішенням не вправі її підміняти. У цьому ж контексті зауважив, що Комісія, приймаючи спірне рішення, врахувала рішення ВРП № 3643/0/15-20, однак була зобов`язана закінчити кваліфікаційне оцінювання позивачки зі стадії підтримки рішення колегії Комісії її пленарним складом.
6. Також зауважив, що позивачка не оскаржувала рішення Комісії про призначення на 29 січня 2024 року засідання у її пленарному складі, а також рішення Комісії від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19 у частині набрання ним чинності.
7. Крім того, доводив, що твердження позивачки стосовно необґрунтованості й упередженості наведених в оспорюваному рішенні висновків зводяться лише до суб`єктивних очікувань щодо мотивів, які, на її думку, мали б бути зазначені в цьому рішенні. Натомість під час засідання Комісії у пленарному складі позивачка не надала чітких та переконливих доказів на спростування обґрунтованих сумнівів щодо її відповідності критеріям доброчесності та професійної етики, вказаних у висновку ГРД.
Обставини справи
8. Президент України Указом від 16 квітня 2010 року № 244/2010 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва строком на п`ять років.
9. 15 квітня 2015 року повноваження позивачки припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який вона була призначена на посаду судді.
10. Рішенням від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .
11. Рішенням Комісії від 16 березня 2018 року № 54/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Іспит». Цим рішенням суддю ОСОБА_1 допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
12. 17 квітня 2018 року Комісія у складі колегії провела співбесіду з позивачкою, за результатами якої ухвалила рішення № 377/ко-18, яким визнала підтвердженою інформацію про недостовірність тверджень, які позивачка навела в деклараціях доброчесності судді за 2016 та 2017 роки. Цим рішенням також зупинено кваліфікаційне оцінювання позивачки зі зверненням до ВРП для вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно неї.
13. Третя Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 29 серпня 2018 року відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за ознаками в її діях дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 19 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII, а рішенням від 26 вересня 2018 року відмовила у притягненні її до дисциплінарної відповідальності та припинила дисциплінарне провадження.
14. 18 червня 2018 року до ВККС засобами електронного зв`язку надійшов висновок ГРД про невідповідність позивачки критеріям доброчесності та професійної етики.
15. Комісія 2 жовтня 2019 року поновила кваліфікаційне оцінювання судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 та продовжила проведення співбесіди з нею.
16. Позивачка надала Комісії письмові пояснення щодо викладених у висновку ГРД обставин та доводів про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики, які підтримала під час співбесіди.
17. За результатом співбесіди з позивачкою Комісія у складі колегії прийняла рішення від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19, яким визнала її такою, що відповідає займаній посаді судді Солом`янського районного суду міста Києва.
Згідно із цим рішенням, розглянувши питання про результати кваліфікаційного оцінювання судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді, заслухавши доповідача, дослідивши досьє судді та її пояснення, за результатом співбесіди ВККС у складі колегії дійшла таких висновків.
За критерієм компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя набрала 376,875 бала.
За критерієм професійної етики суддя набрала 165 балів.
За критерієм доброчесності суддя набрав 165 балів. За цим критерієм суддю ОСОБА_1 оцінено на підставі результатів тестування особистих
морально-психологічних якостей і загальних здібностей, дослідження інформації, яка міститься в досьє, та співбесіди.
Таким чином, за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 набрала 706,875 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
За змістом цього рішення Комісія у складі колегії досліджувала та обговорювала, зокрема, інформацію, яка була вказана у висновку ГРД.
18. В абзаці третьому резолютивної частини цього рішення зазначено, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (далі – Регламент).
19. На підставі пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі – Закон № 193-ІХ) із 7 листопада 2019 року (дня набрання чинності цим Законом) припинилися повноваження членів ВККС.
20. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з адміністративним позовом до ВККС, у якому просила визнати протиправним і нечинним рішення відповідача від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19 у частині порядку набрання чинності цим рішенням.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 7 жовтня 2020 року, яке Велика Палата Верховного Суду постановою від 24 лютого 2021 року залишила без змін, відмовив у задоволені зазначеного позову.
21. Суд першої інстанції також установив, що Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 14 квітня 2020 року у справі № 640/25218/19 задовольнив позов ОСОБА_1 , визнавши протиправним та скасувавши висновок ГРД від 18 червня 2019 року, у зв`язку із надходженням якого було відтерміновано в часі набрання чинності рішенням колегії Комісії від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19 про визнання ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.
22. Розглянувши на підставі положень Закону № 679-IX рішення ВККС у складі колегії за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 24 грудня 2020 року ВРП ухвалила рішення № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.
За змістом цього рішення ВРП, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатурою судді ОСОБА_1 у тому числі тих, що наведені у висновку ГРД, дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням її на посаду судді. За результатами розгляду наявних у розпорядженні ВРП матеріалів, зокрема суддівського досьє, вона не встановила обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.
У підсумку, керуючись статтею 131, підпунктами 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX, статтями 3, 30, 34, 36, 37, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі – Закон № 1798-VIII), ВРП вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.
23. 1 червня 2023 року ВРП призначила 16 членів ВККС, а отже, сформувала її повноважний склад.
24. 20 липня 2023 року ВККС прийняла рішення № 34/зп-23 про продовження кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.
25. З огляду на зазначене ВККС продовжила кваліфікаційне оцінювання позивачки зі стадії підтримки рішення колегії пленарним складом Комісії.
26. За результатами повторного розподілу справ між членами Комісії, оформленого відповідним протоколом від 25 липня 2023 року, доповідачем у справі позивачки визначено члена Комісії Кобецьку Н. Р .
27. 8 листопада 2023 року на адресу ВККС надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність позивачки критеріям доброчесності та професійної етики.
28. 8 та 13 листопада ОСОБА_1 надіслала до ВККС пояснення щодо обставин, викладених у висновку ГРД, у яких висловила незгоду з цим висновком та навела аргументи на спростування наведеної у ньому інформації.
29. 29 січня 2024 року ВККС у пленарному складі прийняла спірне рішення, яким визнала суддю Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що не відповідає займаній посаді, з внесенням до ВРП подання про її звільнення з посади.
30. Це рішення ВККС є предметом оскарження в розглядуваній справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
31. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 18 липня 2025 року позов задовольнив. Визнав протиправним і скасував оспорюване рішення.
32. Ухвалюючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами
Закону № 679-ІХ у період відсутності повноважного складу ВККС за наявності рішення, прийнятого колегією ВККС про визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, ВРП без її рекомендації чи подання була наділена повноваженнями приймати рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено. У цьому контексті суд першої інстанції наголосив, що діяльність ВРП є однією із Конституційно визначених гарантій забезпечення загального механізму демократичного суспільства – системи стримувань та противаг щодо формування суддівського корпусу та забезпечення незалежності судової влади.
Як зауважив суд першої інстанції, Закон № 679-ІХ не передбачав наявності повноважень у ВРП на внесення подання про призначення на посаду судді в разі непроходження суддею оцінювання на відповідність займаній посаді, а виключно мав на меті забезпечення можливості ухвалення ВРП рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді без рекомендації чи подання ВККС, які мають суто технічний характер. Натомість у разі відсутності прийнятого уповноваженим органом (ВККС) за результатами кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді рішення про визнання його таким, що відповідає цій посаді, ВРП не має повноважень розглядати питання про внесення Президентові України подання про призначення такого судді на посаду.
33. Суд першої інстанції також наголосив, що приписи підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними). Отже, ВРП, реалізуючи свої повноваження згідно зі статтею 131 Конституції України, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII та підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX, прийняла рішення № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.
34. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що за обставин, наближених до обставин, які склалися у цій справі, у постанові від 3 липня 2025 року у справі № 990/383/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в таких ситуаціях процедура кваліфікаційного оцінювання завершується реалізацією рішення ВККС, яким колегія визнала суддю таким, що відповідає займаній посаді.
35. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що процедура кваліфікаційного оцінювання позивачки завершена з прийняттям рішення ВККС у складі колегії від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19, яким її визнано такою, що відповідає займаній посаді Солом`янського районного суду міста Києва, оскільки уповноважений орган – ВРП у визначеному законом порядку перевірив це рішення та реалізував його шляхом прийняття рішення № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.
36. Зважаючи на правове регулювання спірних правовідносин та встановлені у справі обставини, суд першої інстанції зауважив, що визначений у рішенні ВККС від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19 порядок набрання ним чинності не впливає і не може впливати на наведені вище висновки суду, оскільки у визначеному законом порядку ВРП реалізувала це рішення.
37. У підсумку суд першої інстанції констатував, що оскільки ВРП як уповноважений станом на 24 грудня 2020 року орган реалізувала рішення ВККС, яким встановлено відповідність позивачки займаній посаді судді, а фактичне повторне проведення кваліфікаційного оцінювання не передбачено чинним законодавством та суперечить принципу правової визначеності, то спірне рішення відповідача є протиправним і підлягає скасуванню.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційних скаргах вимог
38. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, 29 серпня 2025 року відповідач подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, у якій, стверджуючи, що це рішення не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) щодо законності й обґрунтованості його ухвалення, повноти та об`єктивності аналізу фактичних обставин і зібраних у справі доказів, просить його скасувати й ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
39. На обґрунтування апеляційної скарги скаржник доводить, що чинне станом на дату призначення кваліфікаційного оцінювання позивачки законодавство унормовувало єдиний порядок проведення кваліфікаційного оцінювання суддів для здійснення судової реформи, започаткованої у 2016 році. Зауважує, що пункти 20-23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у частині кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді є екстраординарними заходами, застосованими законодавцем від імені українського народу, оскільки судова влада, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є такою, що не відповідає очікуванням суспільства. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді було і є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі. Кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді та кваліфікаційне оцінювання на здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді покликані у своїй сукупності сформувати суддівський корпус за єдиними стандартами.
40. Зауважує, що ВККС, здійснюючи кваліфікаційне оцінюванняпозивачки, керувалася підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення», статтею 87
Закону № 1402-VIII. У цьому контексті наполягає, що порядок ухвалення відповідних рішень Комісії за наявності в процедурі кваліфікаційного оцінювання окремого судді висновку ГРД є усталеною. Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Комісія може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді здійснювати правосуддя лише в разі, якщо таке рішення підтримають не менше ніж одинадцять її членів. На час виникнення спірних правовідносин Закон № 1402-VIII не передбачав іншого порядку визначення судді таким, що відповідає займаній посаді, у разі наявності висновку ГРД, крім виконання процедури (підтримання такого рішення пленарним складом Комісії), визначеної частиною першою статті 88 цього Закону.
41. З огляду на викладене наполягає, що прийняття Комісією до розгляду висновку ГРД про невідповідність позивачки критеріям доброчесності та професійної етики, а також зазначення в рішенні Комісії від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19 порядку набрання ним чинності відповідно до підпункту 4.10.8 пункту 4.10. розділу IV Регламенту відповідає вимогам частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII. Водночас Законом № 679-ІХ не врегульовувалось питання щодо проходження суддями, призначеними на посаду строком на п`ять років, кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, а лише унормовувалася процедура призначення суддів. Відтак переконує, що завершення процедури призначення судді на підставі положень Закону № 679-ІХ не впливає на проходження процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, яку в спірних правовідносинах Комісія не закінчила, і не було нормативно-правових підстав для закінчення кваліфікаційного оцінювання позивачки після ухвалення колегією Комісії рішення про її відповідність займаній посаді за наявності висновку ГРД про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без розгляду питання про підтримку такого рішення пленарним складом Комісії. У цьому контексті зауважує, що ВККС урахувала рішення ВРП № 3643/0/15-20, однак була зобов`язана закінчити кваліфікаційне оцінювання позивачки шляхом підтримки рішення колегії Комісії її пленарним складом. До того ж позивачка дій ВККС щодо призначення засідання у пленарному складі не оскаржила.
42. Крім того, наполягає, що єдиний статус судді передбачає не тільки однакові гарантії, але й однаковий порядок встановлення відповідності усіх суддів критеріям професійної етики та доброчесності. Визнання протиправним і скасування спірного рішення, на думку представника відповідача, призведе за різними критеріями до непрямої дискримінації суддів, конституційним обов`язком яких є проходження кваліфікаційного оцінювання. Наголошує, що різний підхід до кваліфікаційного оцінювання як єдиної екстраординарної процедури, яку мають пройти усі судді, за ознакою часу його проходження може зумовити висновок, що частина суддів отримує перевагу у виконанні їхнього конституційного обов`язку тільки з огляду на тимчасову «зміну підходу».
43. Насамкінець скаржник наполягає, що висновок суду першої інстанції щодо фактичного завершення кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді позивачки є помилковим та суперечить як чинному законодавству, так і змісту рішення Комісії від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19, яке не набрало чинності відповідно до пункту 3 резолютивної частини цього рішення. З огляду на зазначене також наголошує, що позивачка могла передбачити подальші дії Комісії щодо закінчення її кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді саме у порядку, передбаченому частиною першою статті 88 Закону № 1402-VIII.
Позиція інших учасників справи
44. 29 вересня 2025 року до Великої Палати Верховного Суду надійшов відзив представника позивачки на апеляційну скаргу ВККС, у якому він спростовує доводи апеляційної скарги, просить відмовити у її задоволенні.
45. Зокрема, наполягає, що Закон № 679-IX хоч і не змінював порядок проведення оцінювання на відповідність займаній посаді та не скасовував необхідності проходження суддею такого оцінювання для призначення на посаду, однак чітко визначав послідовну позицію законодавця щодо необхідності проходження суддею оцінювання для майбутнього призначення на посаду та передбачав право ВРП внести подання щодо призначення виключно за умови наявності рішення ВККС у складі колегії про визнання судді таким, що відповідає займаній посаді. Наголошує, що ВРП у визначеному законом порядку перевірила та реалізувала рішення колегії ВККС про визнання позивачки такою, що відповідає займаній посаді, шляхом прийняття рішення № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення позивачки на посаду судді. У цьому контексті зазначив, що відповідно до норм частини четвертої статті 37
Закону № 1798-VIII, частини другої статті 79-6 Закону № 1402-VIII ВРП має право переглянути обставини і висновки ВККС у процедурі оцінювання судді та надати власну оцінку обставинам в межах процедури кваліфікаційного оцінювання щодо відповідного кандидата критеріям доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з таким призначенням. Зауважує також, що за обставинами цієї справи під час засідання щодо розгляду питання про внесення Президенту України подання про призначення позивачки на посаду судді ВРП розглядала всі матеріали, які були наявні у суддівському досьє, зокрема, рішення колегії ВККС про її відповідність займаній посаді та висновок ГРД про її невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності.
46. На противагу твердженням скаржника щодо необхідності застосування до спірних правовідносин вимог частини першої статті 88 Закону № 1402-VIII зазначає, серед іншого, що в спірному випадку єдиним процедурним моментом (про дотримання якого вказала ВККС у резолютивній частині рішення від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19) була необхідність підтримати рішення колегії Комісії її пленарним складом відповідно до підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту. Однак після скасування висновку ГРД рішенням суду, що набрало законної сили, вже не було підстави для розгляду питання про підтримку рішення колегії Комісії її пленарним складом, через яку було відтерміновано набрання чинності зазначеним рішення її колегії, а отже, не було і умови, з якою закон пов`язує необхідність проведення засідання ВККС у пленарному складі. З огляду на викладене наполягає, що процедура кваліфікаційного оцінювання позивачки є завершеною, правовідносини щодо необхідності подолання негативного висновку ГРД припинилися, а тому ВККС у цьому випадку порушила конституційний принцип правової визначеності щодо обов`язковості судового рішення. У цьому ж контексті зауважує, що на час затвердження ГРД нової редакції висновку щодо позивачки первинний висновок, до якого ГРД внесла зміни, вже був скасований у судовому порядку. Таким чином, висновок ГРД у новій редакції є нікчемним та не створює правових підстав для повернення спірних правовідносин на стадію дослідження суддівського досьє позивачки пленарним складом ВККС.
Рух апеляційної скарги
47. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 3 вересня 2025 року відкрила апеляційне провадження в цій справі за апеляційною скаргою ВККС, а ухвалою від 9 жовтня 2025 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, про що повідомила учасників справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
48. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
49. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
50. Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Так, статтею 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
На підставі Закону України від 31 жовтня 1995 року № 398/95-ВР Україна приєдналася до Статуту Ради Європи, підтверджуючи тим самим відданість України ідеалам та принципам, які є спільним надбанням європейських народів.
Відповідно до статті 3 Статуту Ради Європи кожний член Ради Європи обов`язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав людини і основних свобод всіма особами, які знаходяться під його юрисдикцією, а також повинен відверто та ефективно співробітничати в досягненні мети Ради, визначеної у главі I.
51. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Україна ратифікувала Конвенціюпро захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 розділу І Конвенції).
Так, частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
52. Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд) як джерело права.
53. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
54. Варто зауважити, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі її преамбули, яка проголошує верховенство права частиною спільної спадщини Договірних Сторін.
55. До того ж частина перша статті 129 Конституції України зобов`язує суди вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає й урахування тлумачення Конвенції, яке здійснює ЄСПЛ, як мінімальних стандартів демократичного суспільства.
56. У рішенні від 12 січня 2023 року у справі «Овчаренко та Колос проти України» (заяви № 27276/15 і № 33692/15) Суд зазначив, що трудові спори per se не виключаються зі сфери «приватного життя» у розумінні статті 8 Конвенції. Існують певні типові аспекти приватного життя, на які можуть вплинути такі спори внаслідок звільнення, пониження, відмови у доступі до професії або застосування інших подібних несприятливих заходів. До цих аспектів входять (і) «внутрішнє коло» заявника, (іі) можливість заявника встановлювати та розвивати відносини з іншими людьми та (ііі) соціальна і професійна репутація заявника. У таких спорах існують два напрямки, за якими, як правило, виникають питання, пов`язані з приватним життям: або через підстави вжиття оскаржуваного заходу (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на підставах), або, у деяких справах, через наслідки для приватного життя (у такому випадку Суд застосовує підхід, заснований на наслідках) (див. рішення від 25 вересня 2018 року у справі «Денісов проти України» [ВП] (Denisov v. Ukraine) [GC], заява № 76639/11, пункт 115). Під час застосування підходу, заснованого на наслідках, Суд визнає застосовність статті 8 Конвенції лише за умови, якщо ці наслідки є дуже серйозними та значною мірою впливають на приватне життя заявника (там само, пункт 116).
57. ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, вважаючи, що ВККС прийняла рішення про визнання її такою, що не відповідає займаній посаді судді Солом`янського районного суду міста Києва, із внесенням до ВРП подання про її звільнення із цієї посади поза межами своїх повноважень.
58. Це рішення Комісії позивачка оскаржує, зокрема, з підстави відсутності у ВККС у пленарному складі повноважень здійснювати її повторне оцінювання, наполягаючи, що процедура її кваліфікаційного оцінювання вже була завершена із прийняттям ВРП рішення № 3643/0/15-20.
59. Отже, спірне рішення безпосередньо зачіпають право позивачки на повагу до приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції, в аспекті доступу до обраної професії та можливості встановлювати і розвивати стосунки професійного характеру.
60. Водночас втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі / цих цілей.
61. Відповідач у відзиві на позовну заяву і в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції доводить, що не було нормативно-правових підстав для закінчення кваліфікаційного оцінювання позивачки після ухвалення колегією Комісії рішення про її відповідність займаній посаді за наявності висновку ГРД про її невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики без розгляду питання про підтримання такого рішення пленарним складом Комісії.
62. Оцінюючи висновки суду, рішення якого переглядається, та аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
63. За правилами частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
64. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
65. Отже, судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
66. Як установив суд першої інстанції, Указом від 16 квітня 2010 року № 244/2010 Президент України призначив ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва строком на п`ять років.
67. Після призначення позивачки на посаду судді відбулася судова реформа.
68. Так, 30 вересня 2016 року набрали чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі –
Закон № 1401-VIII) та Закон № 1402-VIII.
69. У зв`язку із цим розділ XV «Перехідні положення» Конституції України доповнено пунктом 16-1, підпункт 2 якого визначає, що повноваження суддів, призначених на посаду строком на п`ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом.
70. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок та вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом (підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України).
71. Оскільки ОСОБА_1 була призначена на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва строком на п`ять років Указом Президента України від 16 квітня 2010 року № 244/2010, тобто до набрання чинності Законом № 1401-VIII, то її відповідність займаній посаді судді мала бути оцінена в порядку, визначеному законом.
72. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає
Закон № 1402-VIII (тут і далі – у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» якого відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням ВРП на підставі подання відповідної колегії ВККС.
73. Так, порядок здійснення кваліфікаційного оцінювання визначено у главі І розділу V «Кваліфікаційний рівень суддів» Закону № 1402-VIII.
74. Згідно із частиною другою статті 83 Закону № 1402-VIII критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.
75. Відповідно до частини першої статті 85 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: 1) складення іспиту; 2) дослідження досьє та проведення співбесіди.
76. У пункті 19 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16, конкретизовано, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді за результатами дослідження досьє; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію. Послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді.
77. Крім того, частиною першою статті 87 Закону № 1402-VIII передбачено, що з метою сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється ГРД.
78. Згідно із частиною шостою статті 87 Закону № 1402-VIII ГРД здійснює такі повноваження: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
79. У частині четвертій статті 85 Закону № 1402-VIII передбачено, що до переліку інформації, яка має міститися у суддівському досьє, належить, зокрема і висновок ГРД (у разі його наявності).
80. За змістом пункту 4.8 Порядку формування і ведення суддівського досьє, затвердженого рішенням ВККС від 15 листопада 2016 року № 150/зп-16, висновок ГРД включається до відповідного досьє без проведення жодної перевірки, а тому як складова частина досьє відповідно до положень пункту 16 частини четвертої, пункту 4 частини п`ятої, частини дев`ятої статті 85 Закону № 1402-VІІІ підлягає дослідженню та оцінці, так само як інші документи, які є в досьє.
81. Згідно з підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності надається Комісії ГРД не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді).
82. Висновок або інформація розглядаються Комісією під час співбесіди на відповідному засіданні в порядку, визначеному цим Регламентом та Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (підпункт 4.10.3 пункту 4.10 Регламенту).
83. За встановленими у цій справі обставинами до ВККС щодо позивачки надійшов висновок ГРД, який Комісія у складі колегії досліджувала та обговорювала в ході розгляду питання про результати кваліфікаційного оцінювання позивачки, за результатом якого прийняла рішення від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19, яким визнала її такою, що відповідає займаній посаді судді Солом`янського районного суду міста Києва.
84. Стосовно повноважень ВККС щодо розгляду інформації або висновку ГРД Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 червня 2019 року у справі № 9901/460/18 виснувала, що Законом № 1402-VІІІ не передбачено право ВККС приймати рішення про залишення без розгляду інформації або висновку, які були надані ГРД, як і не передбачено право не досліджувати відповідних документів.
85. Отже, якщо ГРД надала ВККС висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, то ВККС, вирішуючи питання про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді, надає оцінку обставинам, викладеним у такому висновку.
86. Повертаючись до обставин справи, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у зв`язку з наявністю висновку ГРД щодо позивачки Комісія у складі колегії в абзаці третьому резолютивної частини рішення від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19 зазначила, що воно набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.8 пункту 4.10 розділу IV Регламенту.
87. Із 7 листопада 2019 року на підставі пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 193-ІХ повноваження членів ВККС припинилися.
88. Після цього 4 червня 2020 року Верховна Рада України ухвалила Закон № 679-ІХ, у підпункті 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачила, що ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.
89. Варто зауважити, що повноваженнями щодо внесення подання про призначення судді на посаду ВРП наділена на підставі статті 131 Конституції України.
90. Водночас відповідно до абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням ВРП за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
91. Таким чином, ВРП уповноважена внести Президенту України подання про призначення на посаду судді, призначеного на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, виключно за умови, що за результатами кваліфікаційного оцінювання такий суддя підтвердив свою відповідність цій посаді.
92. Натомість у разі відсутності прийнятого уповноваженим органом (ВККС) за результатами кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді рішення про визнання його таким, що відповідає цій посаді, ВРП не має повноважень розглядати питання про внесення Президентові України подання про призначення такого судді на посаду.
93. За змістом пояснювальної записки до Закону № 679-ІХ, підставою його прийняття була необхідність збереження рівномірного навантаження в окремих місцевих судах загальної юрисдикції, які неприйнятно тривалий термін здійснювали судочинство з численним навантаженням через брак фактично працюючих суддів, що призводило до затягування розгляду справ, порушення прав громадян на доступ до правосуддя, а також підриву авторитету судової влади в Україні.
94. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 3 липня 2025 року у справі № 990/383/24, обставини в якій є подібними до тих, що склалися в розглядуваній справі, виснувала, що згідно з метою Закону № 679-ІХ та змістом підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, а також пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII законодавець, прагнучи вирішити нагальне питання забезпечення штатів місцевих судів загальної юрисдикції фактично працюючими суддями, тимчасово – на час відсутності повноважного складу ВККС наділив ВРП повноваженнями щодо внесення Президенту України подань про призначення на посаду суддів, призначених на посаду строком на п`ять років або обраних суддями безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, без рекомендації чи подання ВККС.
Разом з тим незмінною залишилася умова внесення ВРП подання, визначена пунктом 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1798-VIII, а саме підтвердження зазначеними суддями їхньої відповідності займаній посаді за результатами кваліфікаційного оцінювання згідно з підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
95. За встановленими судом першої інстанції обставинами цієї справи 24 грудня 2020 року ВРП у межах зазначеної тимчасової процедури, розглянувши рішення ВККС у складі колегії за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді позивачки, прийняла рішення № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про її призначення на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.
За змістом цього рішення, ВРП врахувала, що під час кваліфікаційного оцінювання до Комісії надійшов висновок ГРД про невідповідність позивачки критеріям доброчесності та професійної етики, обґрунтований тим, що суддя не дотримувалась принципу незалежності при ухваленні судових рішень, декларувала завідомо недостовірні (у тому числі неповні) твердження у декларації доброчесності судді, здійснювала поїздки до міста москви російської федерації та Автономної Республіки Крим.
ВРП також установила, що наведені у висновку ГРД відомості були предметом розгляду ВККС, яка, дослідивши викладені у цьому висновку відомості та пояснення, які надала суддя, не вбачала підстав для оцінювання судді за критеріями професійної етики та доброчесності у 0 балів.
З урахуванням зазначеного, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних із кандидатурою судді ОСОБА_1 , у тому числі тих, які наведені у висновку ГРД, ВРП дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням її на посаду судді. За результатами розгляду наявних у розпорядженні ВРП матеріалів, зокрема суддівського досьє, вона не встановила обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.
Керуючись статтею 131, підпунктами 2, 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX, статтями 3, 30, 34, 36, 37, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону № 1798-VIII, ВРП вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.
96. Отже, підставою для прийняття ВРП цього рішення без рекомендації Комісії стало рішення ВККС у складі колегії від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19, яким визнано суддю Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.
97. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що наведені вище приписи підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
98. Отже, ВРП, реалізуючи свої повноваження згідно зі статтею 131 Конституції України, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону № 1798-VIII та підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX прийняла рішення № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.
99. Зазначене рішення ВРП не оскаржувалося, не скасоване та є чинним.
100. Таким чином, з урахуванням того, що обов`язковою умовою для внесення ВРП Президенттові України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, є підтвердження його відповідності цій посаді за результатом кваліфікаційного оцінювання, та з огляду на чинність рішення ВРП № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва Велика Палата Верховного Суду висновує, що процедура кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_1 яка передбачена підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, завершилася.
101. У контексті переданого на вирішення Великій Палаті Верховного Суду спору доречно зауважити, що пункт 19 частини першої статті 4 КАС України визначає, що індивідуальним актом є акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
102. Як уже зазначалося вище у цій постанові, підставою прийняття ВРП рішення № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва стало рішення ВККС у складі колегії від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19, яким визнано суддю Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.
103. Отже, із прийняттям ВРП рішення № 3643/0/15-20 вичерпало свою дію фактом виконання (реалізації) рішення ВККС від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19, яким визнано суддю Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді, та яке є індивідуальним актом.
104. На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що процедура кваліфікаційного оцінювання щодо позивачки завершилася реалізацією рішення ВККС від 2 жовтня 2019 року № 902/ко-19, яким визнано суддю Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1 такою, що відповідає займаній посаді.
105. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин. Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави (рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
106. Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого – наявність можливості в особи передбачати дії цих органів (рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016, від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).
107. У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25–26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev) (далі – Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41).
108. ЄСПЛ у пунктах 127, 128 рішення від 14 червня 2007 року у справі
«Свято-Михайлівська парафія проти України» також нагадав, що закон має бути сформульовано з достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати громадянину можливість у розумній, залежно від обставин, мірі передбачити наслідки певної дії. Ступінь передбачуваності в значній мірі залежить від змісту акта, який розглядається, сфери, яку він має охопити, кількості та статусу тих, кому його адресовано.
109. Важливо, що за встановленими обставинами цієї справи 22 грудня 2020 року ВРП ухвалила рішення № 3643/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.
110. Велика Палата Верховного Судунаголошує, що за наведеного в цій постанові правового регулювання та встановлених у справі обставин процедура оцінювання відповідності займаній посаді щодо судді ОСОБА_1 набула статусу завершеної, відтак вона цілком правомірно очікувала, що її гарантоване статтею 8 Конвенції право на повагу до особистого життя в аспекті доступу до обраної професії судді не зазнаватиме втручання, зокрема у спосіб призначення ВККС у пленарному складі її кваліфікаційного оцінювання після прийняття ВРП рішення про внесення Президентові України подання про призначення її на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.
111. Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо незавершення процедури кваліфікаційного оцінювання позивачки як такі, що не відповідають приписам підпункту 3 пункту 2 розділу II Закону № 679-IX та встановленим у цій справі обставинам.
112. Велика Палата Верховного Суду також наголошує, що межі дискреції ВККС у процедурі оцінювання судді на відповідність займаній посаді не є неосяжними та повинні здійснюватись із дотриманням вимог частини другої статті 19 Конституції України, зокрема в аспекті зобов`язання діяти на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
113. До того ж у випадку, коли суд встановить, що діяльність органу державної влади не відповідає хоча б одному з визначених у частині другій статті 2 КАС України критеріїв, це може бути підставою для задоволення позову щодо оскарження відповідних дій (бездіяльності) чи рішення, якщо вони порушують права, свободи та інтереси позивача.
114. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду висновує, що спірне рішення ВККС прийняла поза межами процедури кваліфікаційного оцінювання, визначеної Законом № 1402-VIII з урахуванням підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ, що є самостійною та достатньою підставою для визнання цього рішення протиправним.
115. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.
116. Інші доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому їх докладний аналіз не є доцільним.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
117. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін.
118. На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
119. Оскільки суд першої інстанції розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
120. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
121. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то і розподіл судових витрат не здійснює.
Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2025 року у справі № 990/45/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н. В. ШевцоваСудді: О. О. Банасько К. М. Пільков О. Л. Булейко С. О. Погрібний І. А. Воробйова Т. Г. Стрелець О. А. Губська О. В. Ступак І. В. Дашутін І. В. Ткач А. А. Ємець О. С. Ткачук О. В. Кривенда В. Ю. Уркевич С. Ю. Мартєв
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.