КГС ВС розглянув касаційну скаргу ТОВ “Бєл-Транс” на постанову
Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 у справі
Господарського суду Одеської області за позовом ПАТ “Страхова компанія
“Українська страхова група” до ТОВ “Бєл-Транс”, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, про стягнення 119 389,79 грн.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
18.10.2017 ПАТ “СК “Українська страхова група” (далі – позивач, компанія)
звернулося до ТОВ “Бєл-Транс” (далі – відповідач, товариство) з позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 119 389,79 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач як страховик здійснив виплату страхового відшкодування страхувальнику, у зв’язку з чим набув право звернення до відповідача в порядку регресу як до особи, відповідальної за шкоду, заподіяну
джерелом підвищеної небезпеки.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Постановою Верховного Суду від 20.12.2018 касаційну скаргу компанії
задоволено; рішення Господарського суду Одеської області від 20.02.2018
та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.06.2018
скасовано; справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
02.05.2019 Господарський суд Одеської області у задоволенні позову відмовив.
02.09.2019 Південно-західний апеляційний господарський суд рішення
Господарського суду Одеської області від 02.05.2019 скасував; позов задовольнив частково; стягнув з товариства на користь компанії 115 938,79 грн.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав
касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Південно-західного
апеляційного господарського суду від 02.09.2019 та залишити в силі рішення
Господарського суду Одеської області від 02.05.2019.
ОЦІНКА СУДУ
Страховик внаслідок виконання обов’язку винної особи (боржника) перед
потерпілим (кредитором) набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов’язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов’язанні (заміна кредитора): замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов’язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону є суброгацією.
При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), передбаченим статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом
правовідносини: суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне
зобов’язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов’язання
припиняється та виникає нове (регресне) зобов’язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов’язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно з якими зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги
(регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший
розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони
(кредитора) у вже існуючому зобов’язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим у цьому випадку регресним зобов’язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов’язання шляхом виконання обов’язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов’язанні третьою особою.
У цілому як за статтею 1191 ЦК України, так і за статтею 993 ЦК України і статті 27 Закону йдеться про виконання обов’язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов’язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону та статтею 993 ЦК України, а регрес – статтею 1191 ЦК України. При цьому при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов’язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора: право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика. При регресі право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особо обов’язку боржника і, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов’язання та виникнення нового (регресного) зобов’язання.
У деліктному зобов’язанні право вимоги до винної особи в особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 ЦК України.
Наведених висновків дійшла ВП ВС у постанові від 04.07.2018 у справі No 910/2603/17.
Звертаючись з позовом, компанія зазначила, що як страховик виплатила суму страхового відшкодування на користь страхувальника – особи, потерпілої у дорожньо-транспортній пригоді, винною особою у якій визнано третю особу – водія транспортного засобу, який належить відповідачу, у зв’язку з чим позивач
набув право вимоги відшкодування страхової виплати до відповідача як до особи, відповідальної за спричинену шкоду. Ураховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв’язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, є такими, що засновані на правовідносинах суброгації – переході до позивача права вимоги потерпілого у деліктному зобов’язанні. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону,
які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від
страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є можливим за умови, що згідно із цим
договором або Законом України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” у страховика не виникло обов’язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт
відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності
страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди
і сумою страхового відшкодування (аналогічна правова позиція викладена у постановах ВП ВС від 04.07.2018 у справі No 755/18006/15-ц, від 03.10.2018 у справі No 760/15471/15-ц).
Відповідач як власник транспортного засобу, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, згідно зі статтями 1187, 1194 ЦК України,
зобов’язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди
і страховою виплатою, яка підлягає зменшенню на суму франшизи. З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про існування підстав для часткового задоволення позову на суму 115 938, 79 грн.
Детальніше з текстом постанови КГС ВС від 17.01.2020 у справі No 916/2554/17 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/86999788.