Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо можливості оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийнятої за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, визначивши, що у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також ухвалу суду апеляційної інстанції, яка передбачає вжиття заходів забезпечення позову, та постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні.
15 вересня 2020 року розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до ОСОБА_2 (далі – відповідачка) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, – ОСОБА_3 та державного нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвої Тетяни Михайлівни – про встановлення факту родинних відносин, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення розміру частки у цьому майні члена подружжя, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним заповіту за касаційною скаргою відповідачки на постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2018 року, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Позивач є сином ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які перебували у шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_3померла мати позивача, а ІНФОРМАЦІЯ_5 – його батько. Після смерті батьків залишилася спадщина – будинок, що належав батькові позивача на праві приватної <…>. Оскільки батьки позивача придбали будинок під час перебування у шлюбі, цей будинок був об’єктом спільної сумісної власності подружжя, і матері позивача належала ½частинацього будинку. Після смерті матері як її спадкоємці за законом першої черги батько позивача став власником ¾частин будинку, а позивач успадкував ¼частину будинку.
Після смерті батька позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, у відповідь на яку нотаріус повідомив, що 16 жовтня 2003 року батько позивача склав заповіт, згідно з яким заповів усе своє майно відповідачці – сестрі позивача.
Відповідно до тверджень позивача, батько позивача за життя зловживав алкогольними напоями, був психічно хворою людиною, мав проблеми із зором, а тому не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними у момент складення заповіту від 16 жовтня 2003 року, що є підставою для визнання такого заповіту недійсним. Замість заповіту від 16 жовтня 2003 року треба брати до уваги заповіт від 2 серпня 1999 року, згідно з яким батько позивача заповів усе належне йому майно в рівних частках позивачу та відповідачці.
У свідоцтві про смерть матері позивача її прізвище зазначене як «ОСОБА_8», тоді як прізвище позивача та його батька згідно з паспортами – «ОСОБА_9». Тому для оформлення спадщини необхідно встановити факти родинних відносин позивача з ОСОБА_4, а також останньої з ОСОБА_5.
15 червня 2018 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову. Просив накласти арешт на будинок, що належить відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину.
Суд першої інстанції постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.Апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги позивача прийняв постанову, згідно з якою скасував ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 15 червня 2018 року та наклав арешт на ¼частинучастину будинку, що належить відповідачці на підставі свідоцтва про право на спадщину.
ОЦІНКА СУДУ
Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що постанова апеляційного суду про забезпечення позову, прийнята за результатами перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, не може бути предметом касаційного перегляду. Велика Палата Верховного Суду з цим не погоджується.
Оскільки на ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову після її перегляду в апеляційному порядку за змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України можна подати касаційну скаргу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що і прийняту за результатами перегляду вказаної ухвали постанову суду апеляційної інстанції, який таку ухвалу залишив без змін, теж можна оскаржити до суду касаційної інстанції.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на відсутність у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України серед ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню, ухвали цього суду про відмову у забезпеченні позову (пункт 4 частини першої статті 353 ЦПК України), неможливим є як касаційне оскарження такої ухвали, так і касаційне оскарження постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України у касаційному порядку можливо оскаржити, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, тобто про таке забезпечення, і неможливо оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо відмови у забезпеченні позову, тобто про таку відмову.
За змістом пункту3 частини першої статті 389 ЦПК України відсутня процесуальна можливість оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у забезпеченні позову, так само неможливим є касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскільки процесуальний закон допускає можливість касаційного оскарження ухвали апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову, то неможливість касаційного оскарження постанов апеляційного суду про вжиття заходів забезпечення позову лише на тій підставі, що не може бути оскаржена у касаційному порядку за пунктом 2 частини першоїстатті 389 ЦПК Українипереглянута апеляційним судом ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову (яку відповідачка у цій справі і не оскаржує), не відповідатиме основним засадам (принципам) цивільного судочинства.
З огляду на викладене у касаційному порядкуможна оскаржити не тільки ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та прийняту за результатами її перегляду постанову апеляційного суду про залишення цієї ухвали без змін, але й постанову суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову.
Неможливим є касаційне оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, постанови апеляційного суду, згідно з якою така ухвала залишена без змін, ухвали апеляційного суду, згідно з якою він відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову, а також постанови апеляційного суду, згідно з якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та відмовлено у задоволенні відповідної заяви.
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити висновку, викладеного Верховним Судом у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі No 755/10786/16-ц, відповідно до якого визначальним при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження є не те, яке судове рішення ухвалив суд апеляційної інстанції, а те, що апеляційний суд переглядав ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, яка після апеляційного перегляду може бути оскаржена в касаційному порядку.
Детальніше з текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі No 753/22860/17 можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/92270719