Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області
Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі –
Відділ ПВР УПВР у Запорізькій області) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року, і прийняла
постанову, в якій зазначила таке.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 у листопаді 2023 року подав до суду скаргу про визнання протиправними дії старшого державного виконавця Відділу ПВР УПВР у Запорізькій області (далі також – виконавець) щодо винесення постанови від 20 листопада 2023 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого
провадження; визнання протиправною та скасування цієї постанови.
Заявник обґрунтовував пред`явлену скаргу тим, що на примусовому виконанні у Відділі ПВР УПВР у Запорізькій області перебуває виконавчий лист виданий міськрайонним судом, відповідно до якого з нього стягнуто аліменти на його дочку.
Старший державний виконавець постановою від 20 листопада 2023 року визначив для ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні суму додаткових витрат у виді сплаченого Відділом ПВР УПВР у Запорізькій області судового збору у розмірі 2 684,00 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу районного суду від 07 серпня 2023 року.
ОСОБА_1 вважав зазначену постанову державного виконавця протиправною,
оскільки, скасовуючи ухвалу районного суду від 07 серпня 2023 року, апеляційний суд у постанові від 07 листопада 2023 року винятково відмовив у задоволенні його скарги на дії державного виконавця, проте не вирішив питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії виконавця на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки пред`явлені ОСОБА_1 вимоги потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Аналогічні приписи містить стаття 339 ГПК України.
Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною
першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім
державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю
державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої
служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно, за загальними правилами чинних процесуальних кодексів, скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень
подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 1404-VІІІ).
Отже, Закон № 1404-VІІІ відносить до справ адміністративної юрисдикції спори зокрема, але не винятково щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження.
У справі, що переглядається, заявник просить визнати протиправними дії державного виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру
додаткових витрат виконавчого провадження, а також визнати протиправною та скасувати цю постанову.
У законодавстві є як категорія «постанова про стягнення витрат виконавчого провадження» (пункт 5 частини першої статті 3, частина четверта статті 42, частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ; абзац четвертий пункту 23 розділу ІІІ, абзаци сьомий, чотирнадцятий-сімнадцятий пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі – Інструкція № 512/5)), так і категорія «постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого
провадження» (абзац тринадцятий пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5).
Так, відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1404-VІІІ витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання
рішень, є витратами виконавчого провадження.
Сплата судового збору є одним із видів витрат виконавчого провадження (пункт 8 розділу І Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5).
Згідно з абзацами першим, дванадцятим та тринадцятим пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
З Інструкції № 512/5 можна виснувати, що додаткові витрати виконавчого провадження – це витрати, пов`язані з примусовим виконанням рішення суду, які не входять до складу мінімальних витрат виконавчого провадження (наприклад, витрати на проведення експертизи, зберігання арештованого майна, залучення перекладача, сплату судового збору).
Водночас критерій «додатковості» витрат виконавчого провадження не впливає на визначення юрисдикції спору.
Частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ окремо визначає, що постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження можуть бути оскаржені до адміністративного суду.
Постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження і про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження хоча і є
відмінними постановами виконавця, проте мають подібну правову природу: обидва види постанов виконавця стосуються безпосереднього виконання рішень інших органів (посадових осіб) – виконавця, а не судового рішення.
Тож суперечитиме законам логіки віднесення до юрисдикції адміністративного суду оскарження постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження (з чітким дотриманням частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ), а до юрисдикції цивільного суду – оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
Більше того, у справі, що розглядається, виконавець виніс постанову «про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження», яка по своїй
суті і фактично є постановою про стягнення цих витрат виконавчого провадження та є окремим виконавчим документом. Такий висновок базується на тому, що в оскаржуваній постанові виконавець визначив для боржника розмір додаткових витрат виконавчого провадження, зазначив одержувача цих коштів, те, що ця постанова є виконавчим документом і набирає чинності з моменту її винесення, а також строк пред`явлення до виконання в три місяці.
Тож за правилами адміністративного судочинства належить розглядати скарги на дії виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, а також визнання протиправною та скасування відповідної постанови. Такий спір не є спором учасників приватноправових відносин, виконавець під час винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат не був у приватноправових відносинах із заявником.
З метою узгодження практики Верховного Суду щодо розгляду за правилами
адміністративного судочинства спорів про оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 щодо цивільної / господарської юрисдикції зазначеного спору.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі №310/2210/21 можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122061990
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.