Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення і на такі правовідносини поширюється ст. 1006 ЦК

У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв’язку з виконанням доручення така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред’явити вимогу про передачу одержаного у зв’язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є винятком, що допускається нормою частини другої статті 530 ЦК України.

25 березня 2024 року Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_3 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Суди встановили, що 29 березня 2007 року громадянин Італійської Республіки ОСОБА_1 на підставі довіреності, яка була посвідчена приватним нотаріусом, уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатись усіма відкритими на його ім’я рахунками у будь-якому банку на території України. Для цього надав йому право подавати від його імені заяви, одержувати будь-які суми з його рахунків (у тому числі нараховані на суму вкладу відсотки) без обмежень їх розміру, а в разі необхідності – закрити рахунок, розписуватися за нього, отримувати довідки або інші документи про наявність грошових сум, поповнювати вказані рахунки, здійснювати будь-які валютні операції, а також виконувати всі інші дії в межах та в обсягах, передбачених чинним законодавством України для такого роду повноважень.

На підставі цієї довіреності ОСОБА_2, як повірений, протягом 2007– 2008 років знімав кошти з поточного рахунку позивача.

Вироком районного суду від 23 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду та Верховного Суду, відповідача визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 КК України, частиною другою статті 190 КК України, у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочинів та виправдано, провадження у справі закрито, цивільний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 260 509,00 євро та 35 180,00 дол. США у національній валюті України, перерахованих по курсу Національного банку України на момент фактичного стягнення.

Рішенням районного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення мотивовано тим, що між сторонами виникли відносини представництва, однак не з договору доручення, а на підставі довіреності, яка не містить обов’язку відповідача, як повіреного, передавати грошові кошти, звітувати та надавати підтверджуючі документи про це на вимогу довірителя. Оскільки позивач доказів укладення сторонами договору доручення не надав, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення статей 1000 – 1006 ЦК України, на які посилається позивач.

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду, переглядаючи справу, не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, судові рішення скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.

Традиційно в доктрині приватного права виокремлюють договірне представництво або добровільне, що виникає на підставі договору. Цим договором, зокрема є договір доручення (глава 68 ЦК України).

Довіреність видається однією особою іншій особі, тому видача довіреності є одностороннім правочином. Для цього не потрібна наявність волі іншої особи, тобто другої сторони договору доручення. Довіреність видається на підставі
договору доручення (стаття 1003 ЦК України), при чому це робиться обов’язково (частина перша статті 1007 ЦК України). Це означає, що наявність довіреності свідчить про договірне представництво.

Глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Формулювання, які вживаються в статті 1003 ЦК України, і сутність правовідносин представництва вимагають фіксації його повноважень, що може бути здійснено в договорі та/або в довіреності. Натомість в статті 1007 ЦК України міститься вимога видати довіреність повіреному і це означає, що вона є обов’язковою. Але можливо вчинити договір доручення в усній формі, й у цьому разі довіреність слугуватиме підтвердженням його укладання.

З урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника, необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов’язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче, конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва.

Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв’язку з виконанням доручення така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред’являти вимогу про передачу одержаного у зв’язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є винятком, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України.

Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновків щодо застосування норм права (глав 17 та 66 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18 (провадження № 61-16849св19) та від 30 червня 2021 року у справі № 761/34272/18 (провадження № 61-10820св20).

Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 458/229/18 (провадження № 61-5932сво22) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/118109072.

Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.