12 квітня 2021 року Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного су ду розглянув справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі – АТ «ПУМБ», банк) до ОСОБА_1, ОСОБА_2 у своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа – орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради, про виселення без надання іншого житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку.
Суд установив, що між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», назву якого змінено на АТ«ПУМБ», і відповідачем укладений кредитний договір, за яким вона отримала кредит, строком на десять років для придбання квартири. У рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, відповідач передала в іпотеку банку придбану нею квартиру.У пункті 2.1 договору купівлі-продажу спірної квартири зазначено, що продаж квартири здійснювався частково за власні кошти відповідача, частково за кредитні кошти.
Банк звернув стягнення на іпотечне майно шляхом прийняття його у власність і за ним було зареєстровано право власності на квартиру.
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду,у задоволенні позову АТ «ПУМБ» відмовлено з посиланням на статтю 40 Закону України «Про іпотеку», статтю 109 ЖК Української РСР, і мотивоване тим, що відповідачі не підлягають виселенню без надання іншого житла, оскільки спірна квартира передавалась в іпотеку, була придбана як за кредитні, так і за власні кошти іпотекодавця, про що зазначено у договорі купівлі-продажу квартири.
Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову,в якій зазначив таке.
Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Аналіз норм глави 26 ЦК України дає підстави для висновку, що частка у праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об’єктом цивільних прав, оскільки частка управі спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка управі спільної часткової власності не є конкретною часткою майна.
Оскільки жилі приміщення та частка управі спільної власності є різними видами об’єктів цивільних правовідносин, отже можуть становити різні за змістом та наповненням правові поняття, що не дає можливості поширити дію положень норми про виняток із загального правила, що встановлене частиною другою статті 109 ЖК Української РСР.
Враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі якщо за кредитні кошти було набуто інший об’єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення в цілому, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.
Разом з цим, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновків щодо застосування статей 39-40 Закону України «Про іпотеку»та статті 109 ЖК Української РСР у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі No 305/388/17 (провадження No 61-37226св18) та від 20 лютого 2019 року у справі No 334/7331/15 (провадження No 61-15007св18), відповідно до якої в разі встановлення, що в іпотеку передано нерухоме майно, придбане не лише за кредитні кошти, а й за особисті кошти іпотекодавця, з посиланням на статтю 40 Закону України «Про іпотеку»та статтю 109 ЖК Української РСР наявні правові підстави для виселення відповідачів без надання іншого житла.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вважати спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 12 квітня 2021 року у справі No 310/2950/18 (провадження No 61-16820сво19) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/96309957