Порушення недоторканності іншого володіння (ст. 162 КК) має місце у разі протиправного проникнення обвинуваченого на територію огородженого домоволодіння, яким постійно користується потерпілий, однак який не є власником такого домоволодіння, а здійснює правомочності з користування домоволодінням у встановленому законом порядку.
Відкриття кримінального провадження та проведення дізнання про кримінальний проступок, передбачений ч. 1 ст. 162 КК, є законним у разі, коли підставою для цього була заява потерпілого про порушення недоторканності житла або іншого володіння, який є не власником, а постійним користувачем домоволодіння.
Обставини справи
Згідно з вироком суду ОСОБА_1, перебуваючи за місцем свого проживання, шляхом подолання паркану незаконно проник на територію господарства ОСОБА_2, зокрема, на присадибну земельну ділянку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є постійним користувачем будинковолодіння та земельної ділянки, спадкоємцем яких є його рідна сестра, на підставі нотаріально посвідченої довіреності, що складена останньою на його користь. Вказане домогосподарство огороджено парканом. З огляду на це під час судового розгляду сторона захисту зазначала, що ОСОБА_2 не є власником цього майна, а отже останній не є потерпілим, а тому й відомості до ЄРДР за ст. 162 КК та проведення дізнання у цьому провадженні є незаконними, оскільки дізнання повинно проводиться лише за заявою потерпілого, яким у цьому випадку ОСОБА_2 не є.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
Місцевий суд визнав винуватим і засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 162 КК.
Апеляційний суд залишив без зміни цей вирок.
Позиція ККС
Скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС
ККС вважає, що встановлення законності чи незаконності фактичного володіння особи житлом чи іншим володінням знаходиться поза межами диспозиції ст. 162 КК, а тому кваліфікація за цією статтею є правильною. Окрім того, безпідставними є доводи касаційної скарги про відсутність підстав для відкриття кримінального провадження у цьому випадку. Проте ККС скасував ухвалу апеляційного суду з у зв’язку з неправильним тлумаченням ст. 290 КПК та ч. 5 ст. 301 КПК.
Кримінальним і кримінальним процесуальним законом не встановлено обов’язковості такої ознаки житла особи чи її іншого володіння, як належність їх особі на праві власності (що включає право володіння, користування і розпорядження майном) чи на праві володіння як одного з елементів юридично
забезпеченого права власності і як вид права на чужі речі (статті 317, 395 ЦК).
Виходячи з принципу недоторканості житла та іншого володіння особи та з огляду на визначення поняття іншого володіння особи в ч. 2 ст. 233 КПК, зазначення про законне чи незаконне володіння як житлом, так і «іншим
володінням» особи вказує на будь-які підстави набуття особою фактичного
права володіння цим майном (права мати річ), яке може бути як пов’язаним, так і не пов’язаним з юридичною фіксацією цього факту (отриманням права на річ).
Проникнення на територію огородженого домоволодіння, постійним користувачем якого є потерпілий ОСОБА_2 з території суміжного домоволодіння, в якому мешкає засуджений зі своєю сім’єю, без дозволу та відома володільця ОСОБА_2 і без законних на те підстав, в тому числі з подоланням перешкоди – лазу у паркані, є порушенням недоторканості іншого володіння особи, яке тягне настання відповідальності за ч. 1 ст. 162 КК.
Крім того, суб’єктивна сторона цього складу кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, спрямованим на незаконне проникнення до житла чи іншого об’єкта («іншого володіння»), яким фактично володіє потерпілий, що усвідомлюється винним, однак не потребує встановлення обізнаності останнього в підставах володіння потерпілим зазначеним майном (законності чи незаконності такого володіння).
Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 19.04.2023 у справі № 606/719/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/110428051