На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид “мирного володіння майном” в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.
Про це зазначає Дмитро Навроцький – заступник голови Комітету НААУ, з питань аграрного, земельного та довкілевого права.
Державній реєстрації права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою БУТИ
Протягом тривалого часу актуальним залишалося питання державної реєстрації права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, адже державні реєстратори доволі часто відмовляють у проведенні відповідної реєстраційної дії, посилаючись, зокрема, на роз’яснення Мін’юсту про відсутність обов’язку здійснювати таку реєстрацію та/або на те, що вказане право не підлягає державній реєстрації, оскільки право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою не належить до речових прав, які підлягають державній реєстрації.
Так, застосування пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо реєстрації права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою довгий час було темою для обговорень, у тому числі з огляду на відсутність відповідних висновків Верховного Суду.
Вказане питання стало предметом розгляду у справі № 380/16218/22, висновки щодо якого викладено Верховним Судом у постанові від 24 травня 2024 року.
СУДОВА ПРАКТИКА
У постанові ВС КАС від 24 травня 2024 року у справі № 380/16218/22 Верховний Суд висловив позицію щодо державної реєстрації права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою. Фабула справи така: у листопаді 2022 року фізична особа, за якою визнано право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, звернулася до суду з позовом до державного реєстратора щодо визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації речового права – права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою із зобов’язанням провести відповідну реєстраційну дію.
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 14.07.2022 у справі № 944/6630/21 за нею в порядку спадкування після смерті чоловіка визнано право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою площею 10,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства.
З метою державної реєстрації права довічного успадкованого володіння на земельну ділянку позивачем було подано до державного реєстратора відповідну заяву.
Однак державним реєстратором відмовлено у державній реєстрації права довічного успадкованого володіння за позивачем на земельну ділянку, посилаючись на те, що: 1) статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не передбачено, що право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою підлягає державній реєстрації;
2) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
З метою відновлення свого порушеного права позивач звернулася до суду із відповідним позовом про проведення державної реєстрації права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.
Судовий розгляд був таким
Рішенням суду першої інстанції відповідні позовні вимоги були задоволені, визнано протиправним і скасовано рішення державного реєстратора, зобов’язано державного реєстратора прийняти рішення і провести державну реєстрацію речового права, права довічного успадкованого володіння земельною за позивачем.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заявлене позивачкою для реєстрації речове право набуте на підставі рішення суду, похідне від права власності, відповідає законодавству та поданим документам, а тому підлягає обов’язковій державній реєстрації.
Постановою суду апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення про відмову у державній реєстрації речового права прийняте відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою не належить до речових прав у розумінні Закону № 1952-IV, які підлягають державній реєстрації, та наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно.
Так, на думку апеляційного суду, до переліку речових прав, похідних від права власності, що підлягають державній реєстрації, належать лише ті речові права, обов’язковість державній реєстрації яких визначено законом. Тобто саме з державною реєстрацією таких прав, закон пов’язує їх виникнення, на відміну від інших речових прав на нерухоме майно.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду у цій справі та залишив у силі рішення суду першої інстанції.
Так, Верховний Суд у вказаній постанові посилається на постанову від 13.10.2020 усправі № 908/1605/18, у якій Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, зокрема, про те, що Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х “Перехідні положення” ЗК України щодо зобов’язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; пункту 6 Постанови Верховної Ради України “Про земельну реформу” від 18.12.1990 № 563-ХII, з наступними змінами, у частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом, не може бути позбавлена права на таке володіння.
На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція) та статтею 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид “мирного володіння майном” в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.
Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.
Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17.
Так, Верховний Суд зауважив на тому, що право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою належить до тих прав, які можуть бути успадковані.
Окрім цього, Верховним Судом взято до уваги те, що рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 14.07.2022 у справі № 944/6630/21 за позивачем у порядку спадкування після смерті чоловіка визнано право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, що зі свого боку створює для відповідача обов’язок зареєструвати за позивачем речове право, визнане судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Таким чином, Верховний Суд погодився з позицією суду першої інстанції стосовно необґрунтованості покликання відповідача на те, що статтею 4 Закону не передбачено, що право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою підлягає державній реєстрації, оскільки наявність такого права у позивача підтверджується судовим рішенням, у зв’язку з чим таке право підлягає державній реєстрації згідно з пунктом 2 частини 1 статті 4 Закону № 1952-IV.
Разом з тим рішенням Яворівського районного суду від 14.07.2022, яке набрало законної сили, встановлено перехід від спадкодавця до спадкоємця права довічного успадкованого володіння на земельну ділянку, тому висновок державного реєстратора про неможливість на підставі поданих документів встановити факт переходу прав є помилковим. Рішення суду містить необхідну для реєстрації прав інформацію.
Щодо суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, Суд зазначив про те, що під час видання у 1992 році спадкодавцю (позивачу) державного акта на право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою чинне законодавство не передбачало норми про державну реєстрацію земельних ділянок і прав на них, реєстрації підлягали лише документи, що посвідчували право – державні акти, у зв’язку із чим заявлене позивачем для реєстрації набуте на підставі рішення суду речове право, похідне від права власності, відповідає законодавству та поданим документам, а тому підлягає обов`язковій державній реєстрації.
Окрім цього, суд касаційної інстанції відхилив посилання суду апеляційної інстанції на листи Міністерства юстиції України, адже вони носять рекомендаційний характер і не можуть бути підставою для порушення вимог закону.
З повним текстом відповідного судового рішення можна ознайомитись за посиланням.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.