Обставини справи
Справа стосувалася умов ув’язнення заявника й питання того, чи вжили національні органи влади належних заходів для його захисту від інфікування
COVID-19 в тюрмі, зокрема тому, що він мав лише одну нирку.
В листопаді 2019 року заявнику було пред’явлено обвинувачення в поширенні, створенні й фінансуванні організації з метою вчинення кримінального правопорушення і співучасті в умисному вбивстві. Заявник не визнав себе винним. Відтоді він перебуває під вартою. Прибувши до тюрми, заявник отримав позитивний результат тесту на наявність наркотичних речовин. Його помістили до одиночної камери з обмеженим контактом і далі, в січні 2020 року, перевели до гуртожитку.
Заявник вважав, що умови його ув’язнення були антисанітарними та несприятливими. Зокрема, він скаржився на переповненість, відсутність чистоти та теплого одягу й надмірне обмеження фізичної активності. У контексті пандемії, на думку заявника, держава не вжила належних заходів для його захисту від зараження COVID-19 під час перебування в установі виконання покарань, хоча стан його здоров’я – втрата нирки – піддавав його підвищеному ризику такого зараження, і його шанси побороти цю хворобу були зменшені.
Посилаючись на статті 2 та 3 Конвенції, заявник скаржився на умови свого ув’язнення й невжиття державою належних заходів із його захисту від зараження коронавірусом під час перебування в тюрмі, зокрема з огляду на
вразливий стан його здоров’я.
Оцінка Суду
Стаття 3 Конвенції
Щодо періоду ізоляції заявника ЄСПЛ повторив, що позбавлення контакту з іншими ув’язненими з мотивів безпеки, дисциплінарних чи захисних причин саме по собі не становить нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Мають ураховуватися підстава, умови, тривалість, суворість заходу та його наслідки для ув’язненого.
У цій справі ЄСПЛ дійшов висновку, що ізоляція до заявника була застосована з медичних причин та задля захисту відповідно до політики виправної установи в тому, що кожному, хто отримав позитивний тест на наявність наркотичних речовин, заборонено спілкуватися з іншими ув’язненими до отримання негативного тесту, зокрема з метою забезпечення безпеки заявника.
Уряд не вказував правової основи цього заходу, і ЄСПЛ дійшов висновку, що заявник мав би бути письмово повідомлений про рішення та його деталі. Проте рішення ґрунтувалося на ретельній фізичній та психолого-медичній оцінці й медичних рекомендацій. Крім того, заявника було усно поінформовано й він не
вказував на свою необізнаність про політику / правила установи. Так само він не оскаржував необхідність заходу або факту наявності в нього позитивного тесту на наявність наркотичних речовин.
Однак ЄСПЛ підкреслив, що в разі встановлення будь-яких факторів ризику (заподіяння собі шкоди / самогубство / заподіяння шкоди іншим) після індивідуального оцінювання (на відміну від автоматичного висновку у справах,
пов’язаних із наркотичними речовинами) необхідно було б провести медичне
спостереження на предмет наявності такого ризику. ЄСПЛ висловив занепокоєння в тому, що особливо вразливі засуджені можуть бути піддані в такій ситуації ризику, і підкреслив, що ізоляційні заходи вимагають регулювання,
спостереження та суворого дотримання медичних протоколів для захисту від
таких ризиків.
Важливим був факт того, що ізоляція заявника тривала не більше ніж 35 днів. Як результат, він не зазнав шкідливих фізичних або психологічних наслідків; застосовані обмеження не становили повністю сенсорну ізоляцію. Оцінивши фактичні умови одиночної камери заявника, ЄСПЛ не міг установити, що він перебував в умовах, які порушували статтю 3 Конвенції.
Тому порушення статті 3 Конвенції стосовно періоду ізоляції не було.
Щодо періоду перебування в гуртожитку варто вказати, що заявник мав індивідуальне місце для сну і 4,5 кв. м. особистого простору, тому міг нормально
пересуватися. Оскільки його інші скарги на умови були визнані необґрунтованими, ЄСПЛ дійшов висновку, що побутові умови в тюрмі не становили нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження.
Стосовно обмежень, на які скаржився заявник, зокрема на відсутність доступу до тренажерної зали, своєї родини, церкви та інших активностей, ЄСПЛ дійшов висновку, що вони виникли в межах особливого контексту, а саме під час загрози здоров’ю суспільства, й були запроваджені з міркувань охорони здоров’я. Крім того, вони застосовувалися не лише до заявника, а й до всього
суспільства загалом. З урахуванням виняткового та непередбачуваного контексту щодо пандемії COVID-19 такі заходи, що були пропорційними й
обмеженими в часі, не можуть вважатися причинами складного становища
заявника та труднощів, які були неминучими під час тримання під вартою в
умовах пандемії. Тому порушення статті 3 Конвенції в цьому аспекті не було.
Стаття 2 Конвенції, взята разом зі статтею 3 Конвенції
ЄСПЛ не виключав застосовність статті 2 Конвенції в деяких справах стосовно пандемії COVID-19. Проте за обставин цієї справи ЄСПЛ дійшов висновку, що це положення не є застосовним. Справді, понад півтора року після початку пандемії заявник не інфікувався, з квітня 2021 року йому була доступна вакцинація. У будь-якому разі, навіть якби він зіткнувся з COVID-19, він не надав жодних досліджень чи інших матеріалів, що могли б висвітлити шанси того, що чоловік його віку (приблизно 40 років), без однієї нирки, без сумніву чи з високою ймовірністю в разі інфікування (до чи після вакцинації) помре від хвороби.
Щодо обов’язку держави належно забезпечувати здоров’я та благополуччя ув’язнених за статтею 3 Конвенції ЄСПЛ встановив, що, ураховуючи характер COVID-19, органи влади мали запровадити певні заходи, направлені на уникнення зараження, обмеження поширення коронавірусу в тюрмі й надання належної медичної допомоги в разі інфікування. Превентивні заходи мають бути пропорційними ризику, проте не мають бути надто обтяжливими для органів влади, які стикаються з новою ситуацією, такою як глобальна пандемія.
Після спалаху COVID-19 в тюрмі було запроваджено локдаун, заборонено
відвідування всіх видів, а працівники працювали потижнево, аби уникнути
надмірного впливу зовнішніх факторів. ЄСПЛ дійшов висновку, що ці заходи явно зменшили ризик широкого поширення зараження в межах тюрми, а тому
зберегли здоров’я і безпеку засуджених та працівників.
Також було вжито загальних заходів, таких як регулярна дезінфекція, носіння масок, забезпечення ручними санітайзерами та перевірка температури тіла засуджених і тюремних наглядачів. У разі прибуття нових засуджених використовувалися швидкі тести, ПЛР-тести та запроваджувалася самоізоляція,
період якої з плином часу зменшувався. На думку ЄСПЛ, це демонструє, що органи влади були пильними в реагуванні на змінювану ситуацію. В тюрмі була
проведена своєчасна вакцинація від коронавірусу.
Що стосується скарги заявника на те, що з огляду на стан свого здоров’я він мав би бути більш захищеним, аніж інші засуджені, ЄСПЛ підкреслив, що він не був єдиним вразливим засудженим. З урахуванням практичних вимог позбавлення волі в тюрмі й новизни ситуації ЄСПЛ погодився з тим, що, імовірно, було б неможливим кожного перевести до більш безпечних умов / приміщень до спалаху інфекції в тюрмі. Варто передбачити можливість відокремлення звичайних засуджених від тих, які перебувають у зоні підвищеного ризику, але заявник не довів, що належав до категорії більш вразливих. Факт того, що заявник ділив гуртожиток та використовував ті ж медичні, санітарні та побутові приміщення з іншими неінфікованими коронавірусом ув’язненими, сам по собі не порушує питань за статтею 3 Конвенції.
ЄСПЛ дійшов висновку, що органи влади запровадили належні та пропорційні заходи задля запобігання поширенню вірусу та його обмеження. Крім того, навіть якби заявник захворів у тюрмі на коронавірус, немає жодних ознак того, що йому не була б доступна кваліфікована допомога.
Тому порушення статті 3 Конвенції не було.
Висновок
Відсутність порушення статті 3 Конвенції (заборона катування) у зв’язку з
ув’язненням заявника, коли він був ізольований.
Відсутність порушення статті 3 Конвенції стосовно умов ув’язнення в
гуртожитку.
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 1 березня 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.