Спір за позовом кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителів, один із яких є юридичною особою, а інші –фізичними особами, про стягнення кредитної заборгованості підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо він поданий до 15 грудня 2017 року.
13 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом ПАТ «Златобанк» до «Снабтехмонтаж», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТзОВ «Сав-пласт» про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Апеляційний суд позовні вимоги до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу задовольнив, а провадження в частині позовних вимог до ПП «Снабтехмонтаж» і ТзОВ «Сав-пласт» закрив,як такі, що не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата з такими висновками не погодилася з огляду на таке.
У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителів.
Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов’язаними з обов’язком належного виконання основного зобов’язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема,і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.
Таким чином, позовні вимоги кредитора до поручителів, які не мають солідарного обов’язку, та до боржника за основним зобов’язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, подані до суду до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільно процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року No 2147-VIII, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, яких дійшов Верховний Суд України у постанові від 1 березня 2017 року у справі No 6-923цс16, відповідно до яких позовні вимоги юридичної особи-кредитора до юридичної особи-боржника, юридичних осіб-поручителів і фізичної особи-поручителя, які виникли з окремих договорів кредиту та поруки і не передбачали солідарну відповідальність поручителів між собою, можуть бути самостійними й окремими предметами позовів, пред’явлених залежно від суб’єктного складу сторін за правилами господарського чи цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і кількох поручителів у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз’єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов’язання залежно від суб’єктного складу останнього.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 13 березня 2018 року у справі No 415/2542/15-ц можна ознайомитися за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73219876.