Нещодавно набрав чинності Закон про удосконалення декларацій доброчесності судді та його родинних зв’язків — один із ключових елементів судової реформи в межах виконання Плану Ukraine Facility та підготовки до відкриття першого переговорного кластеру про вступ України до ЄС.
Про зміст і практичні наслідки Закону розповіли в Комітеті Верховної Ради з питань правової політики.
Навіщо об’єднали дві декларації в одну
До ухвалення Закону судді щорічно подавали дві окремі декларації: декларацію родинних зв’язків (у якій зазначалося, хто з членів родини судді працює на різних державних посадах — для відстеження можливих конфліктів інтересів) та декларацію доброчесності (запроваджену ще 2016 року, з переліком тверджень про відсутність підстав для дисциплінарної відповідальності та інших порушень).
За словами представників Комітету, значна частина цих тверджень дублювала інші вже наявні процедури контролю — судді й так подають майнові декларації та проходять перевірки в межах дисциплінарних проваджень і конкурсів. Тому Закон не просто об’єднав два документи в один, а й переформулював чіткі твердження, усунувши дублювання і водночас наповнивши документ новим змістом.
Важливе уточнення: об’єднання декларацій безпосередньо не впливає на саму процедуру добору суддів — воно стосується подальшого контролю за вже призначеними суддями.
Нові твердження, яких не було раніше
Ключова інновація Закону — включення до декларації тверджень, які не можна перевірити через майнову декларацію, а стосуються радше світоглядних засад, якими повинен керуватися суддя, що здійснює правосуддя від імені держави: визнання територіальної цілісності України, визнання поширення державного суверенітету України на всю її територію, а також твердження про неприпустимість співпраці з державою-агресором.
Механізм громадського контролю: як звичайний громадянин може перевірити суддю
Закон зберігає й посилює інструмент, який стосується не лише учасників судових процесів. Будь-який громадянин України — навіть якщо він жодного разу не мав стосунку до конкретного судді чи судового провадження, — має право звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), якщо має підстави вважати, що суддя вніс до декларації недостовірні відомості. Для цього потрібно надати обґрунтування та підтверджувальні матеріали чи документи (наприклад, отримані з відкритих джерел чи ЗМІ).
Якщо ВККС визнає звернення обґрунтованим, вона витребовує додаткову інформацію у судді та інших органів і проводить перевірку. У разі підтвердження недостовірності відомостей — наприклад, якщо з’ясується, що суддя відвідував тимчасово окуповану територію, публічно заявляв про невизнання державного суверенітету України або допустив приховані порушення майнового характеру — настають юридичні наслідки: як мінімум дисциплінарна відповідальність, а в окремих випадках — звільнення з посади.
За оцінкою Комітету, ця можливість громадського контролю над майновими та іншими питаннями доброчесності суддів в Україні реалізована через шість різних, частково взаємно пов’язаних процедур: перевірку майнової декларації, кваліфікаційне оцінювання, конкурси на посаду судді, дисциплінарне провадження, кримінальне провадження та власне перевірку декларації доброчесності — і в кожній із них громадянин може подати скаргу чи заяву щодо конкретного судді.
Чому відхилили одну з рекомендацій Європейської Комісії — анонімні скарги на суддів
Комітет працював над текстом законопроєкту близько року, тісно консультуючись із експертами Європейської Комісії. Одна з їхніх рекомендацій — запровадити можливість подання анонімних скарг на суддів — не була включена до фінального тексту.
Обґрунтування відмови пов’язане з реальною спроможністю ВККС: наразі перед комісією стоїть завдання добрати близько 2,5 тисячі нових суддів за наявних приблизно 4,5 тисячі діючих. Додаткове навантаження без відповідного ресурсного забезпечення могло б поставити під загрозу виконання цього першочергового завдання. Як показовий приклад Комітет навів досвід Вищої ради правосуддя: щороку туди надходить близько 10 тисяч скарг, з яких понад 90% не приймаються до розгляду через невідповідність вимогам чи необґрунтованість, — але весь апарат ВРП змушений опрацьовувати їх, витрачаючи значні людські та часові ресурси. У результаті тривалих перемовин з експертами Єврокомісії сторони знайшли компромісне рішення (деталі якого в інтерв’ю не розкриваються).
Порівняльний контекст
За оцінкою Комітету, різні елементи підзвітності судової влади існують у багатьох європейських країнах, реалізовані по-різному, — однак саме такого комплексного механізму декларування доброчесності, як в Україні, немає більше в жодній європейській країні.
Орієнтири на найближчий рік
Комітет визначив головний критерій успішності Закону: він не повинен ускладнювати виконання основної функції ВККС — добір суддів. Це означає, що скарги на суддів мають бути максимально обґрунтованими, щоб механізм не перетворився на інструмент спаму чи тиску на суддів, а виявлені порушення повинні розглядатися з дотриманням усіх передбачених Законом процедур, із притягненням винних до справедливої відповідальності.
Ширше значення для євроінтеграції
За словами представників Комітету, кластер Fundamentals (основи), до якого належить питання верховенства права, є найважливішим у переговорному процесі про вступ до ЄС — саме з нього розпочинається і ним завершується весь переговорний процес. Ухвалення цього Закону, поряд з іншими законами про забезпечення верховенства права, було необхідною передумовою для отримання Україною статусу країни-кандидата та відкриття першого переговорного кластеру, що, своєю чергою, відкриває можливість руху за іншими напрямами переговорів про членство в ЄС.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.