Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Михайло Смокович 17 липня 2026 року виготовив окрему думку до рішення від 10 липня 2026 року у справі № 990/80/25, яким колегія суддів більшістю голосів відмовила в задоволенні позову Петра Порошенка до Президента України про визнання протиправним і скасування Указу № 81/2025 щодо застосування до нього персональних санкцій.
У чому суддя погоджується з більшістю
Смокович прямо визнає: він поділяє загальний правовий підхід, викладений у рішенні, — санкції за Законом України «Про санкції» (№ 1644-VII) можуть застосовуватися до національного суб’єкта, зокрема громадянина України, а визначальним для цього є не належність особи до резидентів чи нерезидентів, а функціональний критерій: чи створюють її дії реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України.
Обґрунтовуючи цей підхід, суддя детально аналізує історичний контекст ухвалення Закону № 1644-VII 2014 року — на тлі другої й третьої фаз збройної агресії Росії, окупації Криму й частини Донбасу, — і посилається на послідовну практику Великої Палати Верховного Суду (постанови у справах № 800/162/16 від 27.08.2024, № 9901/635/18 від 06.07.2023, № 990/224/23 від 28.04.2026), яка встановила: перелік суб’єктів санкцій у Законі є критеріальним, орієнтовним і невичерпним, а превалює саме характер діяльності особи, а не її резидентський статус.
У чому суддя категорично не погоджується: фактологічна основа побудована з порушенням меж повноважень
Ключова частина окремої думки стосується не абстрактного правового питання, а конкретних обставин цієї справи. Суддя встановлює: в основу рішення РНБО, введеного в дію Указом № 81/2025, покладено інформацію, викладену в листі Державної служби фінансового моніторингу України (Держфінмоніторингу) від 12 лютого 2025 року № 228/413-04/ДСК, — і саме цей лист, пройшовши через Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства (яке готувало пропозиції) та Кабінет Міністрів (який вносив їх на розгляд РНБО відповідно до статті 5 Закону № 1644-VII), ліг в основу всього подальшого санкційного механізму.
Перша системна проблема: орган, що виявив «загрозу», не мав повноважень її оцінювати. Суддя детально аналізує Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів…» (№ 361-IX) і встановлює: Держфінмоніторинг як спеціально уповноважений орган державного фінансового моніторингу зобов’язаний лише передавати зібрану інформацію про підозрілі фінансові операції правоохоронним чи розвідувальним органам (частина друга статті 25 Закону № 361-IX) — а не самостійно кваліфікувати політичну діяльність особи (як Президента чи як Міністра закордонних справ) як таку, що спрямована на отримання особистої економічної вигоди на шкоду національним інтересам. Це, за висновком судді, виходить за межі функціоналу відомства, компетенція якого обмежена аналізом фінансових операцій, а не оцінкою політичної діяльності.
Друга проблема: самі події — давні, завершені, одноразові, а тому не можуть свідчити про поточну загрозу.Суддя (не розкриваючи змісту самих подій через гриф ДСК) констатує: одна з подій, покладених в основу листа Держфінмоніторингу, стосується періоду перебування позивача на посаді Президента України і має понад десятирічну давність; інша — періоду його роботи Міністром закордонних справ (жовтень 2009 — березень 2010 року) — п’ятнадцятирічну давність. Обидві події суддя характеризує як завершені й одноразові, що не продовжувалися.
Тут суддя формулює принципове правове застереження: мета застосування санкцій — це припинення дій, які створюють загрозу, а отже самі дії повинні бути реальними (тобто фактично вчиненими), тоді як потенційними можуть бути лише загрози, що з цих дій випливають, — а не самі дії. Визнання дій «потенційними» (ще не вчиненими) як підстави для санкцій, на переконання судді, є помилковим і небезпечним прецедентом: за такою логікою будь-яку особу можна було б піддати санкціям за дії, яких вона ще не вчинила.
Третя проблема: ланцюжок державних органів просто ретранслював інформацію без власної оцінки. Суддя встановлює за самим текстом рішення суду (пункт 148), що і Міністерство економіки, і Кабінет Міністрів фактично відтворили зміст листа Держфінмоніторингу без будь-яких власних зауважень чи оцінки ситуації. Кабінет Міністрів, попри формальний статус суб’єкта, уповноваженого вносити пропозиції щодо санкцій за статтею 5 Закону № 1644-VII, не проаналізував ні суть підстав, ні компетенцію органу-джерела цієї інформації.
Висновок судді
Оскільки, за оцінкою Смоковича, вихідна ланка всього санкційного механізму — висновок Держфінмоніторингу — була сформульована органом, що вийшов за межі власної компетenції, усі подальші рішення (Міністерства економіки, Кабінету Міністрів, РНБО, і зрештою самого Указу Президента) не мають легітимної основи. Суддя прямо зазначає: цього одного достатньо, щоб визнати застосовані санкції неправомірними, — навіть не вдаючись до окремого аналізу обґрунтованості чи пропорційності самого фактажу по суті.
На цій підставі суддя доходить висновку, протилежного позиції більшості колегії: позовні вимоги Порошенка мали бути задоволені в повному обсязі.
Процесуальне значення
Суддя окремо наголошує: окрема думка не має статусу апеляційної скарги і не охоплює всіх аспектів судового рішення — вона викладена відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України як фіксація правової позиції судді, який залишився в меншості під час ухвалення рішення колегією.
Значення цього документа в контексті справи
Ця окрема думка істотно змінює сприйняття рішення від 10 липня 2026 року: воно ухвалене не одностайно, а колегією, у якій щонайменше один суддя вважав встановлені судом обставини недостатніми для відмови в позові — причому саме з процедурних, а не політичних мотивів. Аргументація судді Смоковича фокусується на дуже конкретному й перевірюваному питанні компетeнції державного органу (Держфінмоніторингу), а не на загальній політичній доцільності самих санкцій, — це та деталь, яка, ймовірно, стане ключовим аргументом сторони захисту Порошенка в разі оскарження рішення до Великої Палати Верховного Суду.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.