Запобіжний захід – не покарання
Під час дії воєнного стану особам, які підозрюються або обвинувачуються за статтею 111-1 Кримінального кодексу України, слідчий суддя, суд може обрати лише один запобіжний захід: тримання під вартою.
Відповідні зміни були внесені до статті 176 КПК України, а саме її було доповнено частиною 6. Також частину 4 статті 183 КПК України було доповнено абзацем 8, який надав право слідчому судді, суду, обираючи особі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у справах про колабораційну діяльність, не визначати розмір застави.
Такі нові правила безальтернативності запобіжних заходів для осіб, що підозрюються або обвинувачуються у вчиненні колабораціонізму, підлягають до застосування саме на період дії воєнного стану.
Запобіжний захід не є покаранням за злочин. Його мета – забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваної або обвинуваченої особи.
Незалежно від законодавчих змін та особливостей періоду процедура застосування до особи запобіжних заходів завжди має відповідати правовим принципам, які є універсальними і підлягають до застосування у будь-якій країні, де панує верховенство права.
Ідеться про такі базові принципи:
- Презумпція невинуватості.
- Презумпція свободи.
- Імператив поваги до людської гідності.
Презумпція невинуватості гарантує, що кожна особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Конституційний суд України зазначає, що метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження, від будь-яких форм осуду публічної влади, доки вину не буде доведено (Рішення від 8 червня 2022 року 3-р(ІІ)/2022).
Європейський суд роз’яснює, що п. 2 ст. 6 Конвенції забороняє посадовим особам оголошувати людину винною до винесення їй вироку судом. Можна лише інформувати громадськість про розслідування у кримінальних справах, наприклад, розкривати інформацію про вручення підозри, затримання та зізнання. Але робити це розсудливо та обачно, вибір слів є важливим (Рішення ЄСПЛ від 2 жовтня 2018 року у справі Криволапов проти України).
Отже, до набрання законної сили вироку суду не можна називати людину колаборантом, така людина є особою, яка підозрюється у вчиненні колабораційної діяльності.
Культура поваги до презумпції невинуватості є однією з основ правової держави.
Презумпція свободи гарантує кожному свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції).
Базові висновки стосовно презумпції на користь залишення особи на свободі ЄСПЛ зробив у справах Вітольд Літва проти Польщі та Амбрушкевич проти Польщі.
Зокрема, ЄСПЛ зазначає: недостатньо, щоб позбавлення волі лише відповідало нормам національного права, а ще необхідно, щоб з огляду на обставини справи воно було необхідним.
Конституційний суд у 2019 році вже визнавав неконституційним положення ч. 5 ст. 176 КПК щодо безальтернативності запобіжних заходів у злочинах проти національної безпеки України та зазначав, що формальне судове рішення нівелює мету та суть правосуддя (Рішення від 25 червня 2019 року 7-р/2019).
Імператив поваги до людської гідності гарантує кожному повагу до його гідності. Заборона жорстокого поводження є абсолютною. Виключень з цього правила бути не може.
ЄСПЛ у своєму рішенні від 30 травня 2020 року Сукачов проти України, яке для України є пілотним, тобто таким що встановлює повторювану системну проблему, в черговий раз встановив порушення Україною ст. 3 Конвенції. Рішення стосується неналежних умов тримання під вартою. У ньому ЄСПЛ зазначає: коли держава не може гарантувати кожному ув’язненому умови, які відповідають статті 3 Конвенції, найбільш доречним рішенням проблеми буде зменшення кількості осіб, узятих під варту, шляхом частішого використання не пов’язаних з позбавленням волі запобіжних заходів.
Якою може бути альтернатива?
Безальтернативність застосування запобіжних заходів щодо осіб, які підозрюються у вчиненні колабораційної діяльності, викликає серйозне занепокоєння щодо дотримання Україною зазначених базових принципів та своїх міжнародних зобов’язань.
У будь-якому випадку безальтернативність запобіжних заходів не означає немотивованість судового рішення.
Відповідно до національних та міжнародних стандартів обов’язковими елементами процедури обрання людині запобіжного заходу є:
- наявність обґрунтованої підозри;
- наявність ризиків невиконання особою процесуальних обов’язків;
- аналіз альтернатив триманню під вартою.
Відсутність обґрунтованої підозри або ризиків невиконання особою процесуальних обов’язків однозначно призводить до відмови в обранні особі запобіжного заходу. В такому випадку про вид запобіжного заходу можна навіть не говорити.
З обранням альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів наразі ситуація складна.
При обранні запобіжного заходу особі, яка підозрюється або обвинувачується за статтею 111-1 Кримінального кодексу України, національне законодавство надає лише такі повноваження слідчому судді, суду:
- Обрати тримання під вартою без визначення розміру застави.
- Обрати тримання під вартою з визначенням розміру застави.
- Відмовити в обранні запобіжного заходу, якщо не вбачається необхідності позбавляти особу її основоположного права на свободу.
Своєрідною альтернативою можна вважати визначення розміру застави при обранні тримання під вартою. Визначення застави у розмірі, яку людина матиме можливість сплатити, може частково вирішити проблему безальтернативності.
Таким чином, обираючи запобіжний захід у справі про колабораційну діяльність, важливо мотивувати судове рішення відповідно до базових принципів та міжнародних стандартів.
Україна сьогодні виборює авторитет правової держави, де поважають права людини. Всі правники: судді, прокурори, адвокати мають докладати максимум зусиль, кожен на своєму місці, для утвердження верховенства права в нашій країні.
Матеріал підготовлено суддею Галицького районного суду м. Львова, викладачкою Національної школи суддів України та випускницею освітніх курсів УГСПЛ Катериною Котельвою.