Сьогодні «Схеми» (Радіо Свобода) повідомили: за Андрія Єрмака вже внесено понад 14,5 млн грн застави — і оприлюднили прізвища трьох вкладників, суми їхніх внесків та їхні зв’язки з підозрюваним. Джерело інформації — «правоохоронні органи». Ухвала ВАКС про запобіжний захід проголошена зранку. Захист ще не оскаржив її. Провадження триває. Питання просте: звідки журналісти знають те, що мало б залишатися в матеріалах справи?
ЯКІ ДЖЕРЕЛА МОГЛИ ПЕРЕДАТИ ЦЮ ІНФОРМАЦІЮ
Аналізуючи публікацію, можна виокремити кілька можливих каналів отримання інформації — з принципово різним правовим статусом.
ЗАКОННІ ДЖЕРЕЛА
Самі вкладники. Роза Тапанова оприлюднила пост у Facebook. Вкладники мають право розповідати про власні дії — це не таємниця слідства.
ПРОБЛЕМНІ ДЖЕРЕЛА
Правоохоронні органи. Прізвища вкладників, точні суми внесків, деталі транзакцій до набрання ухвалою чинності — це матеріали провадження. Їх розголошення потребує дозволу прокурора.
ПРОБЛЕМНІ ДЖЕРЕЛА
Казначейство або банк. Інформація про конкретні банківські операції в межах застави є банківською та слідчою таємницею одночасно.
ЩО КАЖЕ ЗАКОН
Таємниця досудового розслідування — це не декларативна норма. Вона закріплена в КПК і КК України з конкретними санкціями.
Ст. 222 КПК України. Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають це можливим. Розголошення без дозволу — забороняється.
Ст. 387 КК України. Розголошення даних досудового розслідування або матеріалів оперативно-розшукової діяльності особою, попередженою про обов’язок їх нерозголошення, карається штрафом або обмеженням волі до двох років.
Ключовий елемент — попередження про нерозголошення. Детективи НАБУ, прокурори САП та інші учасники провадження автоматично підпадають під цю норму в силу свого статусу. Їм не потрібно підписувати окремий папір — обов’язок нерозголошення випливає із закону.
Журналіст, який отримує зливну інформацію, закон не порушує. Порушує той, хто зливає. Але в Україні за ст. 387 КК майже ніхто ніколи не притягувався до відповідальності.
ДВА ВИДАННЯ, ОДНЕ ДЖЕРЕЛО — І ПО-БАТЬКОВІ У ТЕКСТІ
Порівняння двох публікацій — «Схем» і «Української правди» — виявляє деталь, яка переводить розмову з рівня припущень на рівень аналізу.
«Схеми» посилаються на «джерела у правоохоронних органах». «Українська правда» посилається на «джерела «Української правди»» — без уточнення їхнього відомчого статусу. Обидва видання не цитують одне одного. Публікації вийшли майже одночасно. Дані — ідентичні до копійки: Гришкан — 666 грн, Свириба/Свирида — 6,5 млн грн, Тапанова — 8 млн грн, разом 14 500 666 грн.
Але найпоказовіша деталь — в тексті УП. На відміну від «Схем», «Українська правда» наводить повні ПІБ із по-батькові: Гришкан Григорій Олександрович, Свирида Сергій Степанович, Тапанова Роза Асхатівна.
По-батькові — це не публічна інформація. Вона міститься в паспорті, у квитанції про внесення коштів до Казначейства, у процесуальних документах суду. Журналіст не може знати по-батькові трьох приватних осіб із власної ерудиції. Це означає, що джерело мало доступ до офіційних документів — або платіжних, або процесуальних.
ВИСНОВОК З ПОРІВНЯННЯ ПУБЛІКАЦІЙ
Два редакційно незалежних видання отримали ідентичну інформацію з однаковим рівнем деталізації одночасно — і жодне не посилається на інше. Це класична ознака скоординованого зливу до медіапулу: одне джерело передає однаковий пакет даних кільком виданням одночасно.
Рівень деталізації (по-батькові, точні суми до гривні) виключає версію про випадкову витоку або реконструкцію з відкритих даних. Джерело мало доступ до офіційних документів провадження або платіжних документів Казначейства.
НАВІЩО ЦЕ РОБИТЬСЯ — І ЧОМУ ЦЕ СИСТЕМНО
Зливи з правоохоронних органів у резонансних справах в Україні виконують кілька функцій, жодна з яких не стосується законних процесуальних цілей.
Публічний тиск до вироку. Публікація прізвищ вкладників з акцентом на їхні зв’язки з підозрюваним формує у читача образ «кола спільників» задовго до того, як суд встановив будь-яку вину. Це пряме порушення принципу презумпції невинуватості — не юридичне, а суспільне.
Відлякування потенційних вкладників. Публічне розкриття особи, яка внесла заставу, з детальним описом її зв’язків із підозрюваним створює ефект стигматизації. Наступного разу людина, яка хоче внести заставу за близьку людину, двічі подумає — чи варто її ім’я з’являтися у «Схемах».
Управління громадською думкою. Слідство отримує безкоштовний канал комунікації з суспільством в обхід офіційних брифінгів і без жодної відповідальності за зміст повідомлень.
ПРАВОВИЙ ВИМІР ДЛЯ ЗАХИСТУ
Право на справедливий суд (ст. 6 ЄКПЛ) включає право на те, що справа буде вирішена неупередженим судом. Систематична витік інформації зі слідства у медіа — аргумент для заяви про порушення права на справедливий розгляд як у національних судах, так і в ЄСПЛ.
Право на повагу до приватного життя (ст. 8 ЄКПЛ) поширюється і на осіб, які вносять заставу. Розкриття їхніх персональних даних і фінансових операцій без їхньої згоди є втручанням у приватне життя, яке потребує законної підстави.
Ст. 56 КПК України надає потерпілому права на відшкодування шкоди. Аналогічна логіка може застосовуватись у зворотному напрямку: підозрюваний, права якого порушено зливом із правоохоронних органів, має право на скаргу прокурору вищого рівня та слідчому судді.
ЩО МОЖЕ ЗРОБИТИ ЗАХИСТ
Набір процесуальних інструментів є — питання у практичній ефективності кожного з них.
Скарга слідчому судді на незаконні дії слідства в порядку ст. 303 КПК. Розголошення даних провадження — це дія, яка порушує права учасників. Суддя має право зобов’язати прокурора вжити заходів.
Заява до НАБУ або САП щодо внутрішнього службового розслідування — формально дієвий інструмент, практично рідко результативний, але фіксує факт порушення документально.
Скарга до Офісу Генерального прокурора на порушення ст. 222 КПК конкретними особами. Якщо журналіст назвав джерело — можна ідентифікувати ймовірне коло осіб.
Фіксація для ЄСПЛ. Системний характер зливів у справі є доказом порушення ст. 6 ЄКПЛ. Кожна публікація з посиланням на «правоохоронні джерела» до набрання ухвалою чинності — це окремий факт для скарги.
ПИТАННЯ, ЯКЕ ЗАЛИШАЄТЬСЯ ВІДКРИТИМ
Свобода преси і таємниця слідства — це реальна колізія, яку різні правові системи вирішують по-різному. У більшості держав ЄС журналіст захищений від розкриття джерела, але джерело — ні від відповідальності за порушення службових обов’язків.
В Україні ця рівновага порушена: джерело зливає безкарно, журналіст публікує законно, підозрюваний зазнає репутаційних наслідків до вироку. І жодного механізму притягнення до відповідальності, який би реально працював.
РЕДАКЦІЙНИЙ ВИСНОВОК
Журналісти «Схем» і «Української правди» закон не порушили. Отримання інформації від анонімних джерел є стандартною журналістською практикою, захищеною свободою слова.
Джерело зливу формально порушило ст. 222 КПК і ст. 387 КК. Рівень деталізації (по-батькові, суми до копійки) і одночасна поява в двох незалежних виданнях свідчать про скоординований злив до медіапулу з єдиного джерела, що мало доступ до офіційних документів.
Системна проблема залишається: провадження за ст. 387 КК в Україні — екзотика. Поки це так, зливи зі слідства залишатимуться інструментом управління громадською думкою, а презумпція невинуватості — нормою на папері.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.