Під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів у Вищій школі адвокатури на тему “Застосування ст. 290 КПК у практиці Верховного Суду”, Гловюк Ірина, адвокат, доктор юридичних наук, професор, член НКР при Верховному Суді, розповіла про статтю 290 КПК України та конвенційне право обвинуваченого мати достатні можливості для захисту.
В 2012 році набула чинності ст. 290 КПК. Істотних змін текст цієї статті не зазнавав. Попрете, що ця стаття чинна з 2012 року, проблемні питання застосування цієї статті залишаються і до тепер. Підтвердженням цьому є те, що питання статті 290 розглядалися Об’єднаною Палатою Касаційного кримінального суду та Великою Палатою Верховного Суду розглядалося двічі.
Останнім часом в практиці Верховного суду з’являються рішення, певні правові позиції, які будучи оприлюдненими викликають стурбованість у професійній правничій адвокатський спільноті. Оскільки є певні побоювання стосовно відповідних тлумачень статті 290 КПК і в ряду випадків незгоди із відповідними тлумаченнями.
Відповідні положення статті 290 КПК передбачають обов’язок сторони обвинувачення лише надати стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування, тобто створити можливість для сторони захисту ознайомитися з цими матеріалами, зробити копії або інші відображення цих матеріалів. Однак, відповідно до ч.1 статті 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав. Тому, вирішення питання, в якому обсязі скористатися наданою можливістю ознайомитися з матеріалами досудового розслідування, повністю залежить від рішення сторони захисту.
Тому, суд дійшов висновку, що правило недопустимості доказів, передбачене ч.12 статті 290 КПК, стосується лише ситуації, коли сторона обвинувачення не виконала свій обов’язок надати стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування, внаслідок чого та була позбавлена можливості ознайомитися з ними. Однак це правило не поширюється на ситуацію, коли сторона захисту, маючи доступ до матеріалів, за власним рішенням відмовилася від ознайомлення з ними повністю або в будь-якій частині.
Крім того, потрібно згадати рішення, стосовно обсягу відкриття матеріалів. Тут слід звернути увагу на те, що суд вирішив, що необхідно розмежовувати докази, які стосуються предмету доказування обсяг яких сторона обвинувачення має можливість визначити наперед, виходячи з вимог статті 91 КПК та характеру обвинувачення, характер і обсяг доказів, які стосуються обставин, що не стосуються предмета доказування, але можуть мати значення, наприклад, для з`ясування допустимості чи достовірності наданих сторонами доказів, практично неможливо визначити наперед.
Таким чином, сторона, у володінні якої знаходяться докази, які обґрунтовують допустимість інших наданих доказів, приймає рішення про необхідність їх надання суду лише у випадку, якщо допустимість цих доказів обґрунтовано поставлена під сумнів на тих чи інших підставах. У такому разі у сторони, яка надала спірний доказ, виникає обов`язок довести його допустимість (частина 2 статті 92 КПК), надавши інші докази, і, відповідно, як умова надання доказу – обов`язок відкрити їх іншій стороні.У той же час суд, що розглядає справу, має забезпечити стороні можливість підготувати свою позицію щодо наданого доказу, який не був відкритий стороні на більш ранніх стадіях провадження.