Обставини справи
обвинувачена, перебуваючи в магазині, таємно викрала з поверхні прилавка мобільний телефон потерпілого, поклала його до своєї сумки та вийшла з приміщення магазину, чим завдала майнової шкоди на загальну суму 1676,34 грн.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
місцевий суд визнав винуватою і засудив обвинувачену за ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 369 КК. Апеляційний суд закрив кримінальне провадження за ч. 4 ст. 185 КК на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з декриміналізацією діяння.
У касаційній скарзі захисник зазначає, що обвинувачена не мала умислу на вчинення крадіжки, оскільки відшуканий на полиці магазину телефон вважала знахідкою, мала намір повернути власнику за винагороду.
Позиція ККС
залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.
Обґрунтування позиції ККС: ККС вказав, що відповідно до приписів ч. 4 ст. 339 ЦК право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу приховати її. Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка знала кому належить це майно, мала підстави вважати де знаходиться власник речі й усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна.
Якщо привласнення майна відбувається в адміністративних приміщеннях, пунктах здійснення розрахунково-касових операцій та інших громадських місцях з обмеженим простором, у таких випадках слід констатувати презумпцію «забутості» речі її власником: у подібних випадках особа, яка привласнює річ, має розуміти, що зовнішні умови, обстановка, розташування речі свідчать про те, що вона фактично не вийшла з володіння власника, а лише залишена чи забута ним.
На відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.
Водночас установлені судами попередніх інстанцій у цьому кримінальному провадженні обставини вказували на такі факти: – перебування об’єкту посягання у відомому для потерпілого місці, а саме в приміщенні магазину, про що свідчило, зокрема, і те, що останній повернувся до приміщення і здійснював активні дії, спрямовані на відшукання втраченого телефону безпосередньо в межах саме цього магазину, що вказує на те, що телефон, попри його втрату власником, перебував у власності потерпілого, проте реалізувати своє право на користування, розпорядження ним тощо він не мав можливості через протиправні дії конкретної особи; – реальну обізнаність обвинуваченої про те, хто є власником телефону, зокрема перебування останньої в черзі за потерпілим, наявність у телефоні банківської картки та паспорта потерпілого, тобто конкретної, а не ймовірної особи, що надавало безумовні підстави обвинуваченій точно ідентифікувати власника телефону й передбачити, що він повернеться за своїми речами та документами.
Крім того, зі змісту встановлених судами попередніх інстанцій обставин не вбачалося, що обвинувачена повідомляла очевидцям про знахідку і вчиняла дії, спрямовані на встановлення власника телефону, а поклала майно до своєї сумки та вийшла з приміщення магазину, із цього моменту отримавши реальну можливість розпорядитися ним, у зв’язку із чим суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність умислу на вчинення крадіжки.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 21.08.2025 у справі № 688/2554/22 (провадження № 51-5245км24) https://reyestr.court.gov.ua/Review/129691181
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.