16 грудня2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа –ОСОБА_2, про стягнення грошової компенсації.
Суд встановив, що під час спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 придбали за кредитні кошти автомобіль та набули у власність гараж. Рішенням суду за сторонами визнано право власності на 1/2 частини автомобіля за кожним. Після смерті ОСОБА_4 його сина ОСОБА_2 залучено до участі у справі в якості відповідача та виключено його зі складу третіх осіб. Спірний автомобіль ОСОБА_2 було продано ОСОБА_8, в подальшому неодноразово відчужувався іншим особам.
Суд першої інстанції стягнув із правонаступника грошову компенсацію1/2 частини вартості гаража й автомобіля, оскільки вони є спільною власністю подружжя. При цьому суд керувався нормами СК України та статтею 364 ЦК України.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції і задовольнив позов в частині компенсації за автомобіль. Своє рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_2 не є співвласником спірного майна. Натомість він без законних підстав продав належну позивачці частину спірного автомобіля і,таким чином, збагатився за рахунок останньої, тому повинен ці кошти повернути відповідно до статті1212 ЦК України.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
ОСОБА_3 заявила вимоги до колишнього чоловіка про стягнення грошової компенсації, обґрунтовуючи свій позов нормами СК України щодо майна подружжя і статті 364 ЦК України (виділ частки).
Після смерті колишнього чоловіка та заміни судом відповідача у справі,ОСОБА_3 своїх вимог не уточнювала.
Районний суд розглядав позовні вимоги на підставі норм СК України і ЦК України, до яких ОСОБА_2 жодного стосунку не має, оскільки між ним і позивачкою немає відповідних правовідносин.
Апеляційний суд частково це виправив і мотивував своє рішення положеннями статті1212 ЦК України, яка регулює зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, посилаючись на те, що син колишнього чоловіка позивачки без її згоди продав автомобіль. Проте позивачка таких вимог не заявляла, як на фактичну, так і на правову підставу на це не посилалася, відповідних доказів не подавала.
Тобто апеляційний суд у порушення вимог статей 13, 367 ЦПК України вийшов за межі як позовних вимог, так і апеляційної скарги.
Зі змісту протокольної ухвали про заміну відповідача,Верховний Суд не має можливості визначитися із правовою підставою такої заміни, оскільки в ній відсутнє правове обґрунтування. Суд повинен уточнити статус відповідача і вимоги позивачки до нього. Тобто слід з’ясувати, новий відповідач був залучений як спадкоємець первісного відповідача чи як сингулярний (одиничний) правонаступник, згідно з яким від одного до іншого суб’єкта переходять лише окремі права та обов’язки. Від цього залежить застосування відповідних норм матеріального права, умови і підстави їх застосування.
Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 09 вересня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 08 липня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 16 грудня2020 року у справі No 296/6683/18 (провадження No 61-12377св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/93595711