Захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему “Визначення місця проживання дитини: актуальні питання практики” провів у Вищій школі адвокатури НААУ Павло Пархоменко, кандидат юридичних наук, Голова Бахмацького районного суду Чернігівської області.
Застосовні при вирішення питань щодо визначення місця проживання дитини міжнародні стандарти:
- Загального характеру (Міжнародні пакти про права людини 1966 р., Європейська конвенція з прав людини 1950 р., інші)
- Спеціального характеру (Конвенція ООН про права дитини 1989 р., Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 р., Конвенція Ради Європи про контакт з дітьми 2007 р. тощо)
Як правову підставу для використання практик міжнародних інституцій у сфері захисту прав людини Павло Пархоменко зазначив пп. “в” п. 3 статті 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, учасником якої є Україна. Ця норма закріплює правило, що поряд із нормами міжнародного договору обов’язково треба використовувати подальшу практику застосування договору, який встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.
Додатковий міжнародний механізм по захисту прав дитини – третій Факультативний протокол до Конвенції про права дитини, схвалений Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 2011 року. Цей Протокол передбачає механізм, що надає можливість дітям звертатися до Комітету зі скаргами щодо порушень їх прав, закріплених в Конвенції та перших двох факультативних протоколах до неї.
2 вересня 2016 року Україна депонувала ноту про ратифікацію Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо процедури повідомлень і даний Факультативний протокол вступає в силу для України з 2 грудня 2016 року.
Висвітлюючи проблему реалізації висновків інших інституцій у сфері захисту прав людини лектор проаналізував ухвалу ВС від 18.09.2018 року, провадження № 13-53ЗВО18 та відзначив наступні аспекти:
- Комітет ООН з прав людини за своєю правовою природою є органом міжнародної організації, якому за міжнародним договором, ратифікованим Україною, надано повноваження розглядати індивідуальні скарги на порушення державою зобов’язань, взятих за відповідним договором.
- Зазначений Комітет не належить до органів міжнародної юстиції, не наділений повноваженнями ухвалювати юридично обов’язкових рішень, а в установчих документах цього органу для держав не передбачено правових наслідків констатованих ним порушень прав людини.
- Аналіз зазначених вище міжнародно-правових норм дає підстави для висновку, що Комітет з прав людини ООН не є судовою установою, його міркування за формою та змістом не є судовими рішеннями і з правової точки зору мають для держав не обов’язковий, а рекомендаційний характер.
Під час заходу приділено увагу принципу “найкращого забезпечення інтересів дитини” при розгляді спорів про визначення місця проживання дитини.
ЄСПЛ в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку:
- по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;
- по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (див. пункт 100 рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України»).
Павло Пархоменко навів правові підстави з’ясування думки дитини та відповідні приклади з практики.
За словами лектора, іноді помилково має місце позиція про те, що з’ясувати думку дитини можливо лише після досягнення десяти річного або чотирнадцяти річного віку (статті 160 СК, 29, 31 ЦК).
Стаття 171 СК закріплює положення про те, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї.
Стаття 12 Конвенції про права дитини закріплює, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
На прикладі постанови ВС від 17.07.2019 року, справа № 185/6994/15-ц, наведено ключові підходи до з’ясування думки малолітньої дитини щодо визначення її місця проживання:
- Дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
- При цьому під час визначення місця проживання малолітньої дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.
- Крім того, коли суд бажає вислухати думку дитини аби визначити її побажання щодо проживання з одним із батьків, та при цьому не травмувати психіку дитини та уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди.
- Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.
Індивідуальний підхід до кожної справи слідує з постанови ВС від 9.11.2020 року, справа № 487/7241/18, за змістом якої можна дійти наступних висновків:
- Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
- Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.
- Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції думки дитини щодо її бажання проживати разом з батьком, є непереконливими з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з батьком та конфлікт між батьками щодо визначення місця її проживання.
Зважування інтересів дитини і батьків розкрито з посиланням на п. 54 рішення ЄСПЛ “Хант проти України”:
Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Наголошуючи на обов’язковості участі органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів Павло Пархоменко навів приклад участі двох таких органів (постанова ВС від 16.12.2020 року, справа № 319/606/18)
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно з роз’ясненнями, наданими у постанові Пленуму Верховного Суду України від 19 грудня 2008 року № 20 «Про внесення змін до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення і поновлення батьківських прав” висновок органу опіки та піклування має бути оформлений на бланку державних адміністрацій районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчих органів міських чи районних у містах, сільських, селищних рад, підписаний головою (заступником голови) та скріплений печаткою.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України)