Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою. Тож звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не обмежується строками.
Він може бути поданий в суд навіть після поновлення працівника на роботі.
Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19. Постанова оприлюднена в ЄДРСР 11 квітня 2022 року, а оприлюднена судом 3 червня 2022 року.
У цій справі Велика Палата ВС відступила від висновку об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі ВС, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18.
Обстави справи
Громадянка за рішенням суду була поновлена на роботі в НБУ, а наказ про її звільнення визнаний судом недійсним.
В ході розгляду справи, майже через рік від дати подачі позову, вона збільшила позовні вимоги та просила суд стягнути на її користь:
- середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України
Питання які вирішував ВС
Чи обмежено звернення позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки розрахунку при звільненні строком в три місяці.
Висновки Великої палати ВС
Щодо стягнення середнього за робітку за час вимушеного прогулу
Переглядаючи справу в касаційному порядку та забезпечуючи єдність судової практики Велика Палата зробила такі висновки:
- в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу
- середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин
- спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв’язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
- згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
- працівник не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу
- за пред’явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною 2 статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях
«Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу — це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить, виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах» — наголошує Велика Палата ВС.
Тож Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку об’єднаної палати КЦС ВС, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18.
Щодо стягнення середнього за робітку за час затримки розрахунку при звільненні
- стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця
- на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється
- застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.