Єгор Свідло є адвокатом ЮФ “Василь Кісіль та Партнери”. До лав Асоціації правників України Єгор приєднався у 2011 році.
Про подробиці справи можна ознайомитись у сюжеті ТСН.
Пропонуємо, також, до уваги судове рішення Київського апеляційного суду у цій справі, Касаційний Верховний суд відмовив у відкритті провадження через малозначність справи: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97077193
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини,-
ВСТАНОВИВ:
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини.
Свої вимоги мотивувала тим, що 17.02.2011 року між сторонам було укладено шлюб, в якому у них народилися діти, в подальшому 06.11.2019року Святошинським районним судом м. Києва було видано судовий наказ на утримання дитини, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначає, що 11.01.2019 року між сторонами було укладено шлюбний договір відповідно до якого чоловік зобов`язався надати позивачу матеріальну допомогу у розмір 50% від його доходу, після чого шлюб між сторонами було розірвано, проте діти продовжують проживати разом з позивачем та перебувати на її утриманні.
Вказує, що станом на день звернення до суду перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьохрічного віку, таким чином відповідач працюючи у АО «Юридична фірма «Василь Кісіль і партнери», має матеріальну змогу надавати таке утримання.
Просила стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 28.07.2020 року і до досягнення малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 трьохрічного віку.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини – задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_2 у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 28.07.2020 року і до досягнення малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьохрічного віку.
Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_2 судовий збір по справі в дохід держави у розмірі 840 грн 80 коп.
Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати пов`язані із правовою допомогою у розмірі 4300 грн 00 коп.
Допущено негайне виконання рішення суду у частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не надав можливості відповідачу висловити свою позицію у справі, не дослідив всі обставини як цього вимагає ЦПК України, як наслідок неправильно застосував положення ст. 84 СК України, необгрунтовано вважаючи, що відповідач має змогу надавати позивачу матеріальну допомогу.
Зазначає, щопрацюючи у АО «Юридична фірма « ОСОБА_4 і партнери» та обіймаючи посаду адвокатаз 01 січня 2021 року був переведений своїм роботодавцем на неповний робочий тиждень з оплатою праці у розмірі 20% посадового окладу.
Вважає, що мотивом для такого переведення відповідача слугувала зміна істотних умов праці, а також проблеми в особистому житті відповідача, що стали причиною нервових та психологічних розладів та негативно вплинули на результати його роботи, що не було залишено роботодавцем поза увагою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом ч. 1 ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.
Згідно ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) твердій грошовій сумі.
Судом першої та апеляційної інстанції було встановлено, що сторони по справі уклали шлюб 17.02.2011 року у відділі реєстрації актів цивільного стану про шлюб – палац б/с №2, актовий запис №362 (а.с. 11), який 04.12.2019 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва було розірвано (а.с. 31).
У вказаному шлюбі у сторін народилися діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13).
Також встановлено, що ОСОБА_6 згідно звіту про здійсненні відрахування та виплати працює у АО «Юридична фірма «Василь Кісіль і партнери» згідно якої отримує щомісячну суму у розмірі 16667 грн 52 коп. (а.с. 17-22).
Згідно довідки вих. №52 від 03.02.2020 року ОСОБА_1 з 13.10.2010 року працює у АО «Юридична фірма « ОСОБА_4 і партнери» та обіймає посаду адвоката з листопада 2019 року по січень 2020 року отримав грошові кошти у розмірі 190945 грн 18 коп. (а.с. 22).
Також 11.01.2019року між сторонами було укладено шлюбний договір згідно якого відповідач зобов`язався надавати на утримання позивача протягом періоду перебування у шлюбі грошові кошти у розмір 50% від офіційної заробітної плати (ас. 23).
Згідно довідки вих.№18 від 21.07.2020 року ОСОБА_2 перебуває у відпустці по догляду за дитиною з 06.11.2018 року до досягнення нею 3-х років (а.с. 24).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач доказів про наявність на його утриманні інших осіб не надав, а тому відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання дружини і з нього слід стягнути грошову допомогу на утримання дружини у розмірі 1/4 частини його доходу.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 84 Сімейного кодексу України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка – батька дитини до досягнення дитиною трьох років, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.
В абз. 3 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” № 3 від 15.05.2006 рокунадано роз`яснення про те, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.
Окрім того, аналіз норм статей 75 і 76 СК України дає підстави для висновку про те, що аліментні зобов`язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені лише за наявності юридичних складових – сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потреба у матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення. Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом (Вказаний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 6-3066цс15; від 16.08.2017 у справі № 6-1111цс17 та від 11.10.2018 у справі № 161/16931/16-ц).
Колегія суддів, встановивши дійсні обставини справи, вважає що відповідач не надає допомоги на особисте утримання дружини, з`ясувавши всі фактичні обставини справи та враховуючи, що відповідач доказів про наявність на його утриманні інших осіб суду не надав, дійшов вірного висновку, що відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання дружини, а тому правомірно стягнув з нього на користь позивача грошову допомогу на утримання останньої в розмірі 1/4 частини його доходу (заробітку), щомісячно, до досягнення малолітньою дитиною трьохрічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 на той факт, що стороною позивача подано застарілі докази, а саме довідку про його заробітну плату, однак до даного фактом колегія суддів ставиться критично, оскільки посилання відповідача на те, що його перевели на 20% розмір ставки і він про це був попереджений за два місяці не знаходять свого підтвердження, так як в матеріалах справи та матеріалах апеляційної скарги не міститься доказів про даний факт. Посилання ОСОБА_1 на зміну його умов праці у зв`язку з стражданнями та переживаннями також не підтверджено належними доказами, так, як і не надано жодного належним чином посвідченого Наказу про зміну робочого графіку та розмір робочої ставки.
Більш того, в апеляційній скарзі апелянт не погоджується з розміром витрат на правову ? допомогу та зазначає, що районним судом не враховано, жодного детального опису виконаних робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом, зазначає, що рахунок – фактуру взагалі підписано від імені іншої юридичної особи.
Однак, колегія суддів, не бере до уваги даний довід, оскільки позивачкою документально підтверджено витрати понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 4300 грн 00 коп. на підтвердження чого надала договір про надання правової допомоги, розрахунок фактуру №Р-0008 від 20.07.2020 рокуу розмірі 4300 грн 00 коп. та квитанцію №0.0.1777566781.1 у розмірі 4300 грн 00 коп. та акт приймання-передачі наданих послуг за договором б/н від 20.07.2020 року від 20.07.2020 (а.с. 25-29).
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні суду.
Загалом такі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції та ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.