Чи є обов’язковим процесуальне оформлення рішення про визначення слідчого або групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, у формі постанови? ОП ККС готує відступ

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: за вироком місцевого суду
ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 1 ст. 125 КК.

Апеляційним судом змінено вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 в частині застосування вимог ч. 5 ст. 72 КК.

У касаційній скарзі захисник в інтересах засудженого ОСОБА_1 вказує на те, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснено не уповноваженими особами — слідчими, оскільки суду не надано постанови про
визначення групи слідчих та старшого групи слідчих, внаслідок чого отримані в результаті проведених ними слідчих дій докази є недопустимими.

Позиція ККС: кримінальне провадження передано на розгляд ОП.

Обґрунтування позиції ККС: розглядаючи доводи касаційної скарги захисника колегія суддів ККС вважає необхідним зазначити наступне. В постанові ОП від 04.10.2021 у справі No 724/86/20 (провадження No 51-1353кмо21) зроблено
висновок про те, що за приписам и статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про
призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове
розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших
слідчих, обов’язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним
кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. Відсутність такого процесуального рішення в матеріалах кримінального провадження обумовлює недопустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, як таких, що зібрані неуповноваженою на те особою.

Водночас із матеріалів даного кримінального провадження убачається, що суд
першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, відхиляючи доводи захисника, аналогічні доводам у її касаційній скарзі, щодо визнання недопустимими ряду доказів, які отримані неуповноваженими слідчими, оскільки відсутні постанови уповноваженої особи, якими ці слідчі були визначені для здійснення досудового розслідування, послався на дані витягу з ЄРДР про те, що органом досудового розслідування є ВП ГУНП, та визначені слідчі, якими і здійснені процесуальні дії в рамках даного кримінального провадження. Тобто фактично суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що зазначені слідчі є тими особами, що мають законні повноваження здійснювати досудове розслідування, оскільки вони зазначені у витягу з ЄРДР.

Колегія суддів ККС вважає, що правовідносини, які розглядаються в цьому
кримінальному провадженні, та правовідносини, що були предметом розгляду ОП у справі No 724/86/20, є подібними в розумінні ст. 434-1 КПК, оскільки стосуються нормативного регулювання порядку визначення слідчого у кримінальному провадженні, зокрема, вирішення питання щодо процесуального оформлення рішення про визначення слідчого або групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування.

При цьому, на переконання колегії суддів ККС, на відміну від вищевказаного
висновку ОП, аналіз змісту статей 39, 214 КПК не дає підстав для висновку про
обов’язковість винесення постанови для оформлення рішення про визначення
слідчого або групи слідчих, старшого слідчого групи, які здійснюватимуть досудове розслідування. Так, у п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК, який стосується визначення слідчого, слідчих або старшого слідчої групи керівником органу досудового розслідування, постанова не згадується, у той час як п. 2 для відсторонення слідчого від розслідування прямо вимагає вмотивованої постанови. Частина 1 ст. 37 КПК також не визначає, у якому вигляді має прийматися рішення і про визначення процесуального керівника на досудовому розслідуванні.

Це означає, що керівник органу досудового розслідування може (але не зобов’язаний) винести відповідну постанову у випадку, якщо визнає це за необхідне, зокрема, з метою гарантування прав учасників кримінального провадження у разі зміни меж процесуального примусу або обмеження прав і свобод певних осіб для провадження процесуальних дій задля забезпечення реалізації ними права на оскарження.

Разом із цим, рішення про визначення слідчого, який здійснюватиме досудове
розслідування, законодавець у ч. 1 ст. 214 КПК, пов’язує з рішенням про початок
досудового розслідування, фіксація якого відбувається шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Окрім того, у п. 1 розділу 2 Положення про ЄРДР, порядок його формування та ведення, що затверджено Наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 No 298, зазначено, що до ЄРДР вносяться відомості у тому числі про прізвище, ім’я, по батькові керівника органу прокуратури, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, детектива, керівника органу дізнання, дізнавача (уповноваженої особи інших підрозділів), який здійснює досудове розслідування.

Тобто приписами кримінального процесуального законодавства передбачено
електронну форму фіксації рішення про визначення слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, у вигляді внесеного до ЄРДР відповідного запису. Причому «слідчий», який здійснюватиме досудове розслідування, законодавцем розуміється не як конкретна посада в органах досудового розслідування, а як процесуальна функція, яку може виконувати і керівник органу досудового розслідування. Це також підтверджується положенням п. 6 ч. 2 ст. 39 КПК, у якому встановлюється, що керівник органу досудового розслідування уповноважений здійснювати досудове розслідування, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Відтак обов’язкова електронна форма фіксації рішення про визначення слідчого або групи слідчих, старшого слідчого групи, які здійснюватимуть досудове
розслідування, є достатньою для забезпечення правової визначеності приписів
кримінального процесуального законодавства та гарантування прав і свобод людини у кримінальному провадженні.

Належним способом реагування на можливі порушення стосовно прийняття
рішення про визначення слідчого або групи слідчих, старшого слідчого групи, є застосування кримінальної процесуальної відповідальності шляхом визнання
окремих доказів недопустимими та неможливості їх використання для
підтвердження обставин вчинення кримінального правопорушення. Така
відповідальність може наставати за результатами реалізації подальшого судового контролю у кримінальному провадженні. При цьому сама собою відсутність постанови про визначення певного слідчого не має означати, що цей слідчий не мав відповідних повноважень, а питання про допустимість доказів, отриманих внаслідок здійснених ним процесуальних дій, повинно вирішуватись судом з огляду на конкретні обставини кримінального провадження.

З огляду на вищенаведене колегія суддів ККС убачає підстави для відступу від
висновку ОП у справі No 724/86/20. Таким чином, з метою формування єдиної
правозастосовної практики, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК підлягає передачі на розгляд ОП.

Детальніше з текстом ухвали ВС від 28.10.2021 у справі No 477/426/17 (провадження No 51-4963км20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/100817268