У разі оскарження процесуальної дії або її нездійснення слідчий суддя має повноваження зобов’язати припинити таку дію або її здійснити, однак не має повноважень скасувати процесуальну дію, що вже відбулася. У разі оскарження процесуального рішення слідчий суддя може його скасувати, однак він не має права зобов’язати прийняти процесуальне рішення. Слідчий суддя, який зобов’язав слідчого, дізнавача чи прокурора прийняти конкретне процесуальне рішення, втручається у сферу повноважень цих осіб і фактично бере участь у діяльності сторони обвинувачення всупереч своїй ролі в провадженні (ч. 3 ст. 22 КПК).
Ухвала слідчого судді, якою зобов’язано прокурора прийняти постанову про закриття кримінального провадження щодо обвинуваченого на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, вважається такою, що прийнята поза межами повноважень слідчого судді (ст. 307 КПК), та підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: слідчий суддя за скаргою сторони захисту зобов’язав прокурора прийняти постанову про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.
Апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою
прокурора на ухвалу слідчого судді, вирішивши, що це рішення не підлягає
оскарженню в апеляційному порядку.
У касаційній скарзі прокурор вважає, що ухвала слідчого судді може бути оскаржена до апеляційної інстанції, оскільки прийняте рішення не передбачене КПК. На його думку, згідно з ч. 1 ст. 303 КПК не передбачено можливості
оскаржити відмову прокурора прийняти процесуальне рішення, і слідчий суддя не має повноважень зобов’язати його прийняти рішення про закриття
кримінального провадження.
Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Обґрунтування позиції ККС: ККС вважає, що прокурор мав право на апеляційне оскарження цієї ухвали на підставі п. 17 ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 24 КПК у сукупності з положеннями ч. 5 ст. 9 КПК, а тому закриття апеляційною інстанцією провадження за скаргою сторони обвинувачення з посиланням на ст. 309 КПК є порушенням права сторони обвинувачення на оскарження і не ґрунтується на вимогах процесуального закону.
Право на апеляційне оскарження рішень слідчого судді визначається положеннями ст. 309 КПК. Відповідно до усталеної судової практики, якщо слідчий суддя прийняв рішення, яке виходить за межі його повноважень,
сторона не може бути обмежена в праві на апеляцію проти такого рішення.
У цій справі слідчий суддя у резолютивній частині ухвали постановив зобов’язати прокурора вчинити процесуальну дію – прийняти постанову про
закриття кримінального провадження., а в мотивувальній частині рішення
слідчий суддя послався на ч. 2 ст. 307 КК Таким чином, суддя обґрунтовував
свої повноваження п. 3 ч. 2 ст. 307 КПК, що передбачає повноваження зобов’язати вчинити певну дію, вважаючи рішення прокурора процесуальною
дією.
Водночас процесуальні рішення та процесуальні дії – це різні поняття. Про це, зокрема, свідчить аналіз тексту ст. 307 КК, в якій поняття «рішення» та «дії»
використовуються як самостійні терміни. Відповідно до КПК «рішення» і «дія»
мають самостійне значення. Рішення приймається, а дія здійснюється; дія має
початок і закінчення, а рішення є одномоментним актом; до процесуальної дії
може бути залучено багато учасників, а процесуальне рішення приймається
лише уповноваженою особою; дії фіксуються в протоколі, а рішення
оформлюється постановою. Таким чином, положення КПК не дають жодних
підстав вважати процесуальне рішення одним з різновидів процесуальної дії.
Враховуючи різну правову природу «рішень» і «дій», ч. 2 ст. 307 КПК визначає різні повноваження слідчого судді у випадку їх оскарження. При оскарженні дії або нездійснення дії слідчий суддя має повноваження зобов’язати припинити дію або здійснити дію, однак не має повноважень скасувати дію, що вже відбулася. У той же час по відношенню до оскаржених рішень слідчий суддя має повноваження лише скасувати таке рішення, але не має повноважень зобов’язати прийняти рішення. Тим більше слідчий суддя не має повноважень визначати, яке саме рішення має прийняти слідчий або прокурор у конкретному випадку, оскільки таким чином суддя втрутиться в сферу повноважень цих осіб і фактично бере участь у діяльності сторони обвинувачення всупереч своїй ролі в провадженні (ч. 3 ст. 22 КПК).
Таким чином, ст. 307 КПК не надає слідчому судді повноваження своєю ухвалою зобов’язувати слідчого, дізнавача чи прокурора прийняти певне рішення під час досудового розслідування, і рішення зобов’язати прокурора закрити кримінальне провадження прийняте поза межами повноважень слідчого судді. Помилкове ототожнення слідчим суддею дії та рішення в резолютивній частині ухвали не змінює цього висновку.
Постанова колегії суддів Першої судової палати ККС ВС від 14.02.2023 у справі No 405/680/22 https://reyestr.court.gov.ua/Review/109075175