Андрій Левковець — акредитований помічник члена Європарламенту та консультант з питань євроінтеграції піддав законопроєкт № 15343 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення незалежності посади Генерального прокурора» системній критиці за невідповідність як Конституції України, так і реальним вимогам Європейського Союзу.
Про це він заявив в інтерв’ю «Судово-юридична газета».
ЄС не вимагав конкурсу — він вимагав перегляду процедури
Центральний аргумент Левковця: автори законопроєкту вводять в оману, стверджуючи, що конкурсна процедура є «вимогою ЄС». За його словами, ЄС вказав на необхідність перегляду процедури призначення Генерального прокурора — але не визначив, що це має бути саме конкурс. Крім того, ЄС зазначив, що процедура має бути переглянута із залученням Венеційської комісії. Законопроєкт до Венеційської комісії не надсилався.
«Якщо закон буде прийнято без висновку Венеційської комісії, матимемо порушення зобов’язань, взятих на себе Україною відповідно до Плану Ukraine Facility», — наголосив Левковець.
Він також послався на Висновок Дорадчої ради європейських прокурорів № 19 від 2024 року, де зазначено, що в Європі можуть бути різні практики залежно від державного устрою та правової системи, і немає єдиного підходу.
«Стверджувати, що саме конкурс є найкращою практикою, також не можна», — підкреслив він.
Конституційна проблема
Стаття 131-1 Конституції України закріплює призначення і звільнення Генерального прокурора за Президентом і Верховною Радою. Законопроєкт, за оцінкою Левковця, формально цих повноважень не скасовує, але фактично перетворює конституційні органи на «технічних виконавців»: Президент зможе обирати лише з двох кандидатів, запропонованих комісією. «Роль комісії має бути допоміжною, а не визначальною», — зазначив він. Ця оцінка збігається з позицією, яку раніше висловив адвокат Броневицький у своєму аналізі того самого законопроєкту.
Безконтрольна комісія і неоскаржувані рішення
Левковець звернув особливу увагу на два взаємопов’язані дефекти. По-перше, комісія сама визначає критерії оцінки доброчесності — поняття, яке є розмитим і відкриває простір для маніпуляцій. По-друге, законопроєкт прямо забороняє оскарження висновків комісії. «Комісія може будь-якого кандидата визнати недоброчесним без будь-якого пояснення, і це неможливо оскаржити», — наголосив він.
Проблема неоскаржуваності рішень є загальною для всього механізму комісій з міжнародними експертами: як зафіксував аналітичний звіт «Лабораторії законодавчих ініціатив», у практиці Верховного Суду виявлено відсутність єдиних підходів до визначення остаточності рішень, а успішне судове оскарження не тягне жодних реальних наслідків.
Іноземні експерти і грантова екосистема
Левковець підняв питання, яке виходить за межі суто юридичного аналізу. Іноземні експерти не знають українського законодавства і реалій — тому потребують допомоги місцевих консультантів. Саме через цей канал, на його думку, «професійні реформатори» отримують можливість нав’язувати іноземним членам комісії потрібні рішення.
Законопроєкт прямо передбачає створення секретаріату комісії, фінансування якого можливе за рахунок міжнародної технічної допомоги. При цьому порядок формування секретаріату не визначено.
«Це пряма норма, яка дозволятиме отримувати гроші для певних організацій, — зазначив Левковець. — Секретаріат можна сформувати з потрібних людей, які будуть доносити потрібні думки іноземним експертам, які в українських реаліях не розбираються».
Внутрішнє протиріччя законопроєкту
Левковець звернув увагу на логічну суперечність у тексті: законопроєкт декларує, що попередні рішення щодо доброчесності не повинні братися до уваги, але водночас дозволяє приймати до розгляду будь-яку інформацію про кандидата без часових обмежень. Це відкриває можливість використовувати скасовані судові рішення і старі висновки як інструмент для штучного формування образу «недоброчесного» кандидата.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.