Адвокат, партнер адвокатського об’єднання «Інверіс» і колишній прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) Станіслав Броневицький публічно розкритикував пропозицію керівника САП Олександра Клименка створити окрему судово-експертну установу для проваджень щодо високопосадової корупції.
Пропозиція Клименка
У колонці на «Українській правді» від 23 липня 2026 року «Експертам у справах про високопосадову корупцію погрожують. Україні потрібна незалежна експертна установа» Олександр Клименко навів приклад тиску на судову експертку у справі «Династії», яку схиляли відмовитися від участі в провадженні, зокрема через погрози їй та її родичам; за його словами, ці обставини наразі досліджують НАБУ і САП у межах окремого кримінального провадження. На цій підставі Клименко закликав створити окрему експертну установу вузької спеціалізації — для проваджень щодо високопосадової корупції, — з правом звернення до неї для всіх сторін кримінального провадження, у повній автономії від чинної системи експертних установ і з наглядовою радою, яка добиратиме керівника установи, оцінюватиме її роботу та реагуватиме на тиск на експертів.
Позиція Броневицького
За словами Броневицького, ідея потребує «значно критичнішої оцінки», ніж це подано в колонці Клименка. Він визнає, що проблема судової експертизи в Україні дійсно існує — залежність експертних установ, тривалі строки проведення експертиз, неоднаковість підходів, адміністративний вплив і якість окремих висновків, — але вважає, що запропонована модель «не усуває системної проблеми залежності експертизи, а лише відтворює її в іншій організаційній формі».
Як історичну паралель Броневицький навів приклад відомчих експертних підрозділів СБУ та МВС, коли, за його оцінкою, наявність спеціальних знань поступово підмінялася інституційною лояльністю до органу, в орбіті якого фактично функціонувала експертиза. На його думку, створення окремої установи під потреби антикорупційного блоку сформує аналогічні очікування функціонального результату — швидкості, передбачуваності та процесуальної корисності для сторони обвинувачення, — унаслідок чого експерт «поступово перестає бути незалежним носієм спеціальних знань і перетворюється на елемент доказової інфраструктури конкретної інституційної вертикалі».
Окремо Броневицький звернув увагу на нез’ясоване питання фінансування наглядової ради, яка за пропозицією Клименка добиратиме керівника установи. Він вказав на проблеми: державне фінансування означає залежність від бюджетного процесу і політичної волі; фінансування міжнародними партнерами створює «інший центр впливу, зовнішній щодо національної системи правосуддя»; змішана модель потребує чіткого пояснення, перед ким фактично відповідатиме орган, що впливає на добір керівника установи, чиї висновки можуть мати вирішальне значення у кримінальних провадженнях.
Броневицький також висловив скептицизм щодо конкурсу як універсального способу легітимації керівника й експертів такої установи, вважаючи, що конкурсна процедура в Україні «значною мірою втратила презумпцію безумовної довіри» і сама по собі не гарантує обрання найбільш професійного чи незалежного кандидата. Як приклад він навів конкурси на посади керівників НАБУ і САП, а також, за його оцінкою, випадки, коли окремі особи, пов’язані з цими органами, проходили конкурсні процедури лише після кількох спроб і згодом обіймали керівні посади в САП — цю частину коментаря Броневицький виклав у різкій особистій формі, не наводячи конкретних імен чи задокументованих підтверджень, тому вона наводиться тут як його особиста оцінка, а не встановлений факт.
Підсумовуючи, Броневицький наголосив, що судова експертиза «не повинна бути наближеною ні до Мін’юсту, ні до НАБУ, ні до САП, ні до сторони захисту, ні до сторони обвинувачення, ні до будь-якого зовнішнього політичного чи донорського впливу», а проблема полягає не у відсутності «своєї» експертної установи в антикорупційних органів, а в тому, що Україні бракує справді незалежної, професійної та рівновіддаленої системи судової експертизи в цілому. Створення установи під потреби однієї категорії справ, за його висновком, «дуже швидко ризикує стати не інструментом правосуддя, а знаряддям обвинувачення».
Контекст
Станіслав Броневицький залишив посаду прокурора САП і з грудня 2025 року працює адвокатом; відтоді він неодноразово публічно виступав з критикою чинного керівництва НАБУ і САП, зокрема раніше публічно звинувачував Олександра Клименка в незаконному, на його думку, отриманні статусу адвоката. Ця обставина є суттєвою для оцінки контексту, у якому зроблено цей коментар, і наводиться тут для повноти картини.
Читайте також на «Адвокат Пост»: Адвокат повідомив про погрози судовим експертам детективами НАБУ — контекст тиску на судових експертів, який передує пропозиції Клименка;
Голова САП Клименко повідомив, що навіть його заступник Андрій Синюк не знав щодо документування справи Князєва — епізод, на який побіжно посилається Броневицький;
Черговий велосипед: адвокат Броневицький розкритикував законопроєкти № 15333 та № 15334 як правовий абсурд і маніпуляцію з євроінтеграцією — попередній коментар того самого адвоката;
Адвокат Броневицький: законопроєкт 15343 про Генпрокурора — під виглядом євроінтеграції передає контроль над прокуратурою вузькій групі осіб — та ж наскрізна тема інституційної незалежності.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.