14 липня 2026 року Вищий антикорупційний суд виправдав колишнього заступника начальника служби регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», обвинуваченого в організації перемоги заздалегідь визначених компаній у тендері на закупівлю пристроїв живлення для пасажирських вагонів за завищеними цінами (2017 рік). Ця справа стала черговим приводом для Національного антикорупційного бюро України й Спеціалізованої антикорупційної прокуратури наполягати на створенні окремої незалежної експертної установи для топ-корупційних справ — але сама аргументація, якою обґрунтовується ця ініціатива, викликає застереження в частини професійної спільноти.
Фактична канва справи
Для доведення розміру збитків НАБУ та САП звернулися до державної експертної установи, яка встановила збитки в розмірі 9,6 млн грн. Після передачі справи до суду захист надав висновок тієї самої державної експертної установи, який повністю спростовував наявність збитків. Допит усіх експертів під час судового розгляду не дозволив з’ясувати, який із висновків достовірний. За клопотанням прокурора призначили повторну комплексну експертизу в іншій державній установі — вона тривала понад рік і теж не змогла достеменно підтвердити чи спростувати наявність збитків.
Оскільки розмір збитків є обов’язковою обставиною доказування, а жодна з трьох експертиз не дала змоги встановити його поза розумним сумнівом, прокурор відмовився від подальшого підтримання обвинувачення. Потерпіла сторона (АТ «Укрзалізниця») продовжила підтримувати обвинувачення самостійно, але суд усе одно виправдав обвинуваченого.
У своєму повідомленні САП сформулювала висновок: «Відсутність незалежних експертиз у топ-корупційних справах призводить до уникнення кримінальної відповідальності за корупційні злочини» — і на цій підставі системно обстоює створення окремої незалежної експертної установи для топ-корупційних справ.
Чому аргументація САП у цьому конкретному повідомленні не витримує критики
1. Немає жодного твердження про тиск чи корупцію в цьому конкретному процесі. САП не стверджує, що будь-якого з експертів у цій справі підкупили, залякали чи на нього тиснули. Єдиний наведений факт — три експертизи дали три різні результати: перша підтвердила збитки, друга (тієї самої установи!) їх повністю спростувала, третя не змогла визначитися взагалі. Це задокументований факт добросовісної професійної розбіжності, а не доведений факт браку незалежності.
2. Ключове логічне протиріччя. Якщо незалежна експертиза за визначенням може дати результат як на користь обвинувачення, так і на його спростування, то формулювання «відсутність незалежних експертиз… призводить до уникнення відповідальності» імпліцитно передбачає, що єдиним прийнятним результатом «справжньої» незалежної експертизи був би висновок на користь обвинувачення. Якщо кожен виправдувальний висновок трактується як ознака недостатньої незалежності експерта, а кожен обвинувальний — як ознака її достатності, то йдеться не про незалежність експертизи, а про очікування наперед визначеного результату.
3. Юридичний стандарт. Презумпція невинуватості (стаття 62 Конституції України, стаття 17 КПК України) вимагає тлумачити на користь обвинуваченого сумніви, які неможливо усунути. Якщо після трьох експертиз (включно з повторною комплексною, що тривала понад рік) державні експерти так і не змогли встановити наявність чи відсутність збитків, виправдання — це не збій системи правосуддя, а її штатна робота.
Ширший контекст: у чому саме полягає пропозиція НАБУ і САП, і хто вже критикував цю логіку
Ця конкретна справа — не перший привід для дискусії. За інформацією «Суспільного», НАБУ й САП уже тривалий час системно вимагають створення окремого незалежного бюро судових експертиз для топ-корупційних справ, а Міністерство юстиції на словах підтримує ідею, але роками не може узгодити з антикорупційними органами конкретні кроки її реалізації.
Позиція НАБУ. За поясненнями детектива НАБУ Токаря, поточна система судової експертизи в Україні концентрує повноваження в Міністерства юстиції: воно сертифікує експертів через власну комісію, контролює державні експертні установи при Мін’юсті, МВС та СБУ, і може позбавляти експертів ліцензії. З приблизно 2 тисяч зареєстрованих приватних експертів реально практикують лише 500–600 (близько 10%), а закон забороняє приватним експертам проводити окремі види досліджень. НАБУ прямо називає проблему «вразливістю експертів до адміністративного й політичного тиску», наводячи конкретний приклад: у справі «Мідас» одним із підозрюваних був чинний на той момент міністр юстиції Герман Галущенко — і саме тому детективи побоювалися замовляти експертизи в установах, підпорядкованих його ж міністерству.
Пряма критика в судовому засіданні. Показово, що та сама логічна суперечність, яку ми проаналізували вище на прикладі справи «Укрзалізниці», уже прозвучала в суді від захисника в іншій справі: «Ми багато чуємо в публічному полі, що НАБУ потрібно ще одне — незалежна власна експертиза. При НАБУ. Але якщо вона незалежна, то, мабуть, вже не власна і не при НАБУ». Це дослівно та сама теза, яку ми підкреслили вище: словосполучення «незалежна» і «своя, підконтрольна органу обвинувачення» логічно несумісні.
Відповідь НАБУ на цю критику. За поясненням детектива Токаря, ця критика ґрунтується на хибному розумінні пропозиції: за задумом бюро, майбутня експертна установа не буде підпорядкована НАБУ (на відміну від нинішніх експертних інститутів при МВС чи СБУ, підпорядкованих цим відомствам) — нею керуватиме незалежний керівник, призначений наглядовою радою, до якої НАБУ не матиме стосунку. Це важливе уточнення: якщо інституційний дизайн справді забезпечить структурну незалежність від органу обвинувачення (а не лише формальну назву), аргумент «своя, але незалежна» втрачає силу як логічна суперечність — питання зміщується до того, чи дійсно наглядова рада та керівник будуть захищені від впливу НАБУ й САП на практиці.
Де все ж є раціональне зерно, а де залишається відкрите питання
Легітимне занепокоєння НАБУ і САП про потенційну вразливість державних експертних установ до адміністративного тиску (особливо в ситуаціях на кшталт справи «Мідас», де підозрюваним був сам міністр, що курирує систему експертизи) — це обґрунтована інституційна проблема, яка не залежить від результату конкретної справи «Укрзалізниці». Пояснення детектива Токаря про структуру майбутньої установи (незалежний керівник, призначений наглядовою радою без участі НАБУ) також знімає найгострішу версію критики — «своя експертиза при НАБУ».
Але конкретне повідомлення САП про справу «Укрзалізниці», яке спричинило появу цього матеріалу, не є прикладом інституційної вразливості до тиску — воно документує лише добросовісну професійну розбіжність трьох експертних висновків. Використання саме цього випадку як ілюстрації тези про «відсутність незалежності» залишається, за оцінкою критиків, підміною вимоги незалежності експертизи вимогою її передбачуваності на користь обвинувачення — і саме ця підміна, а не сама ідея створення нової установи як така, викликає найбільше застережень у частини професійної спільноти.
Висновок
Справа «Укрзалізниці» радше ілюструє межі можливостей кримінального переслідування в питаннях, де об’єктивна економічна істина погано піддається однозначному встановленню, ніж підтверджує тезу про системну ваду інституту судової експертизи. Питання про доцільність створення окремої незалежної експертної установи для топ-корупційних справ заслуговує на серйозне обговорення саме як питання інституційного дизайну (структура наглядової ради, порядок призначення керівника, гарантії від впливу як з боку Мін’юсту, так і з боку самих НАБУ й САП) — а не через призму конкретних виправдувальних вироків, які самі по собі є нормальним і очікуваним результатом дії презумпції невинуватості, а не доказом браку незалежності експертів.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.