Вищий антикорупційний суд ухвалив вирок у справі №991/5524/24. За ч. 4 ст. 368 КК України (одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі службовою особою) призначено 9 років позбавлення волі, 3 роки заборони обіймати посади в органах державної влади чи місцевого самоврядування та конфіскацію майна; за ч. 2 ст. 369-2 КК України (зловживання впливом) призначено 4 роки позбавлення волі, від відбування яких засудженого звільнено у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Вирок не набрав законної сили: сторони мають 30 днів на апеляційне оскарження до Апеляційної палати ВАКС, а до набрання ним законної сили залишено без змін раніше обрані заставу й процесуальні обов’язки.
За версією обвинувачення: два платежі й один законопроєкт
За версією сторони обвинувачення, у серпні 2020 року засуджений через свого помічника Івана Фіщенка отримав 13 тис. дол. США за сприяння ухваленню змін до законопроєкту про поводження з відходами; додатково планувалася передача 200 тис. дол. США для підкупу членів профільного парламентського комітету, однак ця частина, за наявними даними, реалізована не була. Саме ця різниця — фактично отримана вигода проти запланованої, але нездійсненої, — і пояснює, чому два платежі отримали різну кримінально-правову кваліфікацію (ч. 4 ст. 368 та ч. 2 ст. 369-2 КК відповідно). Яка саме особа чи компанія була зацікавлена в ухваленні змін до законопроєкту, у відкритих джерелах не названо.
Чому по одному епізоду — реальний строк, а по іншому — звільнення за давністю
Обидва епізоди стосуються подій 2020 року, але отримали різні правові наслідки. За фактично одержані кошти (ч. 4 ст. 368 КК) суд призначив реальне покарання — 9 років позбавлення волі. За епізод, повʼязаний із запланованим, але нереалізованим підкупом членів комітету (ч. 2 ст. 369-2 КК), суд так само призначив покарання — 4 роки позбавлення волі, — але одночасно звільнив від нього у зв’язку із закінченням строків давності (п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України). Це не пом’якшення вироку і не технічна помилка: саме такого порядку — одночасного призначення покарання і звільнення від нього, а не звільнення без призначення покарання, — вимагає практика Верховного Суду: за постановою Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду ВС від 18.05.2026, суд при спливі строків давності зобов’язаний спершу призначити покарання за загальними засадами (ст. 65 КК), і лише потім звільнити від нього — оскільки резолютивна частина вироку відповідно до ч. 8 ст. 284 КПК України має містити призначене покарання незалежно від подальшого звільнення.
Позиція захисту: відсутність доказів і провокація з боку НАБУ
На судових дебатах 10 вересня 2026 року — за день до оголошення вироку — адвокат Павло Теслюк, захисник Юрченка, наполягав на трьох аргументах: жодної купюри з коштів, що інкримінуються, у засудженого чи його помічника Фіщенка не виявлено; позиція обвинувачення значною мірою побудована на припущеннях, а не на доведених фактах; докази, здобуті в межах негласних слідчих (розшукових) дій, є недопустимими, оскільки саме кримінальне провадження стало результатом провокації з боку НАБУ.
Раніше, на дебатах 2 вересня 2026 року, сам Юрченко детально виклав цю версію: за його словами, контакт ініціював працівник під прикриттям на псевдо «Демченко», який самостійно запропонував схему передачі неправомірної вигоди й наполягав на заходах конспірації; без цієї ініціативи, стверджував Юрченко, самого приводу для кримінального провадження не існувало б. Прокуратура САП у цій справі просила для Юрченка 11 років позбавлення волі та 3 роки заборони обіймати посади — вирок ВАКС виявився м’якшим за вимогу обвинувачення.
Ухваливши обвинувальний вирок, суд першої інстанції аргументи захисту про провокацію й недопустимість доказів, вочевидь, не прийняв — вмотивування цього висновку в тексті вироку на момент публікації в публічному просторі відсутнє. Саме допустимість доказів, здобутих у межах контролю за вчиненням злочину (стаття 271 КПК України), а не сам факт призначення покарання, залишається головним предметом можливого апеляційного оскарження.
Запобіжний захід і статус мандата
До набрання вироком законної сили залишено без змін запобіжний захід і повʼязані обов’язки: заставу в розмірі 3 001 656 грн, обов’язок здати паспорт громадянина України для виїзду за кордон і носити засіб електронного контролю. Юрченко залишається чинним народним депутатом IX скликання: за відкритими даними, він обраний 2019 року від партії «Слуга народу» по виборчому округу №211 (м. Київ), виключений із фракції 17 вересня 2020 року і з 2022 року входить до депутатської групи «Відновлення України». Ухвалення вироку судом першої інстанції, який не набрав законної сили, саме по собі не тягне автоматичного припинення депутатських повноважень.
Читайте також на ADVOKAT POST
- Строк давності сплив після вироку — що робить суд: ВС сформулював покроковий алгоритм для першої та апеляційної інстанцій — саме цей алгоритм застосований до епізоду за ч. 2 ст. 369-2 КК у цій справі.
- Про відповідальність за підкуп у кримінальному праві України: Олександр Марін — доктринальний аналіз розмежування ст. 368 і ст. 369-2 КК, застосованих у цьому вироку.
- Адвокат Володимир Красовський у суді заявив, що до народного депутата взагалі не можна здійснювати НСРД — паралельний приклад аргументу захисту щодо недопустимості негласних слідчих дій стосовно народного депутата.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.