Народні депутати Ярослав Железняк, Анастасія Радіна, Максим Хлапук та Ірина Геращенко зареєстрували у Верховній Раді України законопроєкт № 15354, який пропонує зупиняти перебіг строків давності у корупційних провадженнях Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у двох випадках: коли обвинувачений проходить військову службу і коли обвинувальний акт передано до суду. Публічна риторика ініціаторів — «корупціонери не зможуть переховуватися за армією» та «кінець затягуванню справ», але правовий аналіз пропозиції — значно менш оптимістичний.
Редакція «Адвокат Пост» аналізує законопроєкт на основі публічного повідомлення депутата Железняка. Повний текст після публікації на сайті ВРУ буде предметом окремого детального розбору.
Що пропонують «генії» права
За словами Железняка, законопроєкт закриває дві «лазівки».
Перша: якщо обвинувачений у топ-корупційній справі НАБУ або САП мобілізується чи проходить військову службу і суд зупиняє провадження — строк давності також зупиняється. Служба не має бути способом «перечекати» кримінальне провадження.
Друга: для тяжких та особливо тяжких корупційних злочинів строк давності зупиняється з моменту передачі обвинувального акта до суду. Запобіжник: якщо суд повертає акт прокурору через недоліки — строк відновлюється.
Перша «лазівка»: суперечність з позицією Верховного Суду
Саме тут популістська риторика розбивається об чинну судову практику. 12 травня 2026 року ВС у постанові у справі № 607/15056/21 сформулював чітку позицію: зупинення провадження у зв’язку з проходженням особою військової служби не зупиняє перебігу строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Законопроєкт пропонує пряму протилежність — і лише для справ НАБУ та САП. Якщо він буде прийнятий, в українському праві одночасно існуватимуть дві протилежні норми щодо одного й того самого питання залежно від того, яким органом розслідується справа.
Але є і глибша проблема. Військова служба є конституційним обов’язком, а не процесуальним прийомом. Особа, яка мобілізується, виконує свій обов’язок перед державою — і пропозиція накладати на неї додаткові негативні процесуальні наслідки за це є юридично вразливою конструкцією незалежно від тяжкості злочину, у якому її обвинувачують. Якщо ж вважати військову службу способом «перечекати» провадження — то логічним наслідком є питання: а чи слід мобілізовувати обвинувачених взагалі?
Друга «лазівка»: кінець інституту давності
Зупинення давності з моменту передачі обвинувального акта до суду — радикальніша пропозиція, ніж може здатися. Інститут давності існує саме для того, щоб захистити особу від нескінченного кримінального переслідування. Якщо давність зупиняється з моменту передачі акта, вона фактично перестає функціонувати як захисний механізм: провадження може тривати нескінченно довго без жодних процесуальних наслідків для сторони обвинувачення.
Між тим затягування судового розгляду — системна проблема, причини якої далеко не завжди пов’язані з поведінкою підсудного. Перевантаженість суду, неналежна підготовка обвинувального акта, процесуальні помилки слідства — все це є наслідком роботи державних органів, а не обвинуваченого. Європейський суд з прав людини у численних справах проти України констатував порушення розумних строків розгляду саме через бездіяльність судів та органів обвинувачення.
Покладати відповідальність за системні проблеми держави на підсудного шляхом позбавлення його процесуальної гарантії — сумнівна конструкція з точки зору ст. 6 § 1 ЄКПЛ та принципу рівності сторін.
Дискримінаційний характер
Обидва механізми застосовуються виключно до проваджень Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Особи, обвинувачені у тяжких злочинах іншими органами досудового розслідування, зберігають повний захист інституту давності. Така диференціація потребує конституційного обґрунтування — якого в публічному повідомленні ініціаторів немає. Це ставить питання про відповідність ст. 24 Конституції України та ст. 14 ЄКПЛ.
Єдиний позитивний елемент
Запобіжник у вигляді відновлення строку давності при поверненні обвинувального акта прокурору через недоліки — раціональна норма, яка теоретично стимулює якість обвинувачення. Але він не усуває фундаментальних проблем із рештою конструкції.
Що варто було б запропонувати натомість
Якщо мета — запобігти зловживанню процесуальними правами з метою затягування, менш інвазивними інструментами могли б бути: процесуальні санкції для сторони, яка систематично “зловживає” правами; підвищення вимог до якості обвинувального акта; посилення відповідальності суду за дотримання розумних строків. Ці механізми досягають заявленої мети без обмеження конституційних гарантій обвинуваченого.
Редакція «Адвокат Пост» відстежить повний текст законопроєкту після його публікації на сайті ВРУ і підготує детальний правовий аналіз.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.