17 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за скаргою фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 на дії державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області щодо використання звіту про оцінку майна, заінтересовані особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю «Приватна експертна служба», Товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон».
Ухвалою суду першої інстанції залишено без задоволення скаргу ОСОБА_1.
Апеляційний суд скасував зазначену ухвалу суду й закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки спір підлягав розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Заінтересовані особи (стягувачі) просили апеляційний суд ухвалити додаткове рішення про розподіл судових витрат на правову допомогу та стягнути із заявника на свою користь відповідні витрати.
Апеляційний суд відмовив у задоволенні заяв, посилаючись на те, що відповідно до вимог статті 452 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом скарги, покладаються судомна заявника, якщо було ухвалено рішення про відмову в задоволенні його скарги. Проте у цій справі провадження за скаргою було закрито,суд не ухвалював рішення про відмову в задоволенні скарги, тому немає правових підстав для покладення судових витрат на заявника.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду та передав справу на розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачене частиною п’ятою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов’язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
Апеляційний суд керувався положенням статті 452 ЦПК України, проте ця спеціальна норма процесуального права стосується інших правових наслідків, зокрема розгляду скарги на дії державного виконавця по суті.
У справі, яка переглядалася, апеляційний суд закрив провадження з підстав порушення правил юрисдикції.
Отже, застосуванню підлягали загальні положення цивільного процесуального законодавства, а саме статті 142 ЦПК України, зокрема й щодо провадження за скаргами на дії, рішення виконавця.
Верховний Суд вважав, що апеляційний суд неналежним чином дослідив зазначене вище, не врахував вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий судовий розгляд і справедливі судові процедури та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для покладення судових витрат на позивача, оскільки процесуальний закон передбачає можливість компенсації судових витрату разі закриття провадження у справі.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 17 лютого 2021року у справі No308/9100/19-ц (провадження No 61-6095св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/95067008