КЦС ВС 4 липня2018 року залишив без змін судові рішення першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову про захист честі, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, зазначивши у своїй постанові таке.
Відмовляючи в позові, суд послався на те, що у зв’язку з внесенням із 27 березня 2014 року змін до ЦК України, зокрема до статті 277, принцип презумпції добропорядності (частину третю) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачами та її недостовірності, має відбуватися в загальному порядку. Позивачем не доведено, що вся поширена відповідачами у викладеному ними тексті позові в наведеному контексті порушує особисті немайнові права позивача,або завдала шкоди його особистим немайновим благам, або перешкоджає займатись будь-якою діяльністю, або стала наслідком звільнення позивача із займаної посади, а оціночні судження спростуванню не підлягають. Водночас висловлювання «фігурант» суд вважав оціночним судженням, оскільки воно не містять конкретних даних щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення правопорушень або злочинних дій, а факт проведення обшуків у його помешканні чи намагання оскаржити арешт на квартири не є такими, що порочать честь і гідність позивача.
Верховний Суд погодився із цим висновком, зазначивши таке.
Згідно з абзацом1 частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту2 статті 10 Конвенції вона стосується не лише«інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів,без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUKANDOTHERSv. UKRAINE, No 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 6 жовтня 2015 року).
Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень – ні (LINGENS v. AUSTRIA, No 9815/82, §46, ЄСПЛ, 8 липня 1986 року).
Ураховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів погоджується з висновками судів про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено, що поширена інформація є недостовірною, а оціночні судження не підлягають спростуванню.
З текстом постанови Верховного Суду від 4 липня2018 року у справі No 761/7795/17 (провадження No 61-969св18) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/75133353.