10 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі – ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта») про відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілих.
ОСОБА_1, який діяв у своїх інтересах та як опікун – в інтересах брата, просив суд стягнути зі страхової компанії шкоду, завдану смертю батьків у ДТП, винуватцем якої вироком суду визнано водія автомобіля, застрахованого у ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов.
Відповідач мотивував касаційну скаргу тим, що на день ДТП було зареєстровано шість договорів страхування цивільно-правової відповідальності володільця автомобіля однієї марки з одним державним номером, а тому страхове відшкодування підлягає стягненню зі страховика,з яким укладено перший договір, всі інші договори є нікчемними відповідно до пункту 3 частини першої статті 989 ЦК України. Висновок судів про те, що винуватець ДТП не знав про інші договори страхування, не має правового значення, адже страхувальник зобов’язаний повідомити страховика про наявність інших страхових полісів незалежно від того, чи знав він про них.
Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 989 ЦК України свідчить про те, що переддоговірний обов’язок страхувальника надати страховику достовірні відомості про об’єкти страхування і фактори ризику є проявом найвищої добросовісності (доктрина «uberrima fides») і пов’язаний із ризиковим характером договору страхування.
По суті страховику потрібна інформація для оцінки страхового ризику. Нікчемність другого договору страхування пов’язується з невиконанням переддоговірного обов’язку, який має суттєве значення для виконання майбутнього договору страхування. Цивільне законодавство не містить вказівки про те, який стандарт розкриття інформації майбутнім страхувальником має бути застосований.
З урахуванням принципів цивільного права варто зробити висновок про те, що для розкриття інформації майбутньому страхувальнику потрібно застосувати конструкцію «розумне повідомлення про ризик», тобто майбутній страхувальник повинен надати інформацію, яку він знає або повинен знати щодо застрахованого об’єкта.
На момент укладення договору страхування з ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» у базі даних МТСБУ містилася інформація про різні автомобілі однієї марки з одним державним номером і різних страхувальників. Очевидно, що розумна та обачна людина не може допустити існування ситуації, за якої різні транспортні засоби, належні різним власникам, мають однакові державні номери. З урахуванням саме таких обставин та застосовуючи конструкцію «розумне повідомлення про ризик», слід констатувати, що страхувальник не міг повідомити страховика про те, що стосовно його об’єкта страхування укладені інші договори страхування. Тому страхувальник не порушував вимоги пункту 3 частини першої статті 989 ЦК України, немає підстав для констатації нікчемності договору страхування, укладеного з відповідачем.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі No 753/731/16 (провадження No 61-25171св18) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/95502347