Під час курс з підвищення кваліфікації адвокатів у Вищій школі адвокатури на тему “Адвокат дитини: дитина в ситуації домашнього насильства”, Кіт Христина, адвокат, кандидат юридичних наук, Голова Асоціації жінок-юристок України “ЮрФем”, розповіла про вплив стереотипів на надання правової допомоги та їх подолання.
Потрібно зазначити, що на роботу адвоката в значній мірі впливають стереотипи.
Стереотип – це узагальнене уявлення або сформована думка про ознаки або характеристики, які мають або повинні мати, а також про ролі, які виконують або повинні виконувати члени певної соціальної групи.
Найчастіше стереотипи пов’язані з тим середовищем в якому живе і виховується людина, і як соціум формує ставлення до жінок, чоловіків і дітей.
Стереотипи впливають на надання адвокатом правової допомоги, вони призводять до викривлення сприйняття, зміни поведінки та стилю комунікації. Сприйняття адвоката крізь призму стереотипів впливає на поведінку клієнтів. Стереотипи не дозволяють адвокату побачити проблему і ефективно допомогти клієнтам.
Якщо говорити про ситуації домашнього насильства, то в українському законодавстві передбачено, що органи державної влади, адвокатура, прокуратура, судова система, правоохоронна система повинні працювати над подоланням стереотипів.
Відповідно до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, а саме в статті 5 зазначено, що держави-сторони вживають усіх відповідних заходів з метою змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викоренення забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок.
Одним із існуючих міфів щодо домашнього насильства є міф «Насильство у сім’ї – це особиста справа і ніхто не повинен втручатися»
Під час провадження у справах про домашнє насильство 77% прокурорів, 81% поліцейських та 84% суддів вважають примирення між партнерами головним пріоритетом, при цьому представники системи кримінальної юстиції недооцінюють насильство та розглядають його формально, в якості незначних справ.
Щоб розвіювати ці стереотипи, говорити про їх подолання, то потрібно використовувати основні принципи і підходи Європейського суду з прав людини:
- Відповідно до ст.ст.1 і 3 держава зобов’язана вживати заходів щоб особи не піддавались жорстокому поводженню зі сторони приватних осіб
- Жорстоке поводження повинно досягати мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію ст.3 – оцінка залежить від обставин справи
- Зобов’язання за ст.3 передбачають також обов’язок провести ефективне розслідування
- Втручання влади у приватне чи сімейне життя може стати необхідним для захисту здоров’я та прав осіб чи попередження незаконних дій при певних обставинах
У 2018 році був прийнятий новий Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», відповідно до якого домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дитина свідок = дитина постраждала , тобто дитина яка постраждала від домашнього насильства – особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.