24 квітня 2019 року Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права власності на нерухоме майно.
Позивач зазначила, що вона з 1998 року до 2001 року перебувала з ОСОБА_8 у фактичних шлюбних відносинах. У період проживання однією сім’єю позивач разом з ОСОБА_8 побудували будинок, а в березні 2001 року ОСОБА_8 оформив на себе право власності на вказаний будинок. В серпні 2001 року вони зареєстрували шлюб. ОСОБА_8 помер. Відкрилася спадщина і право власності на будинок перейшло до першої дружини померлого ОСОБА_9 та його дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7. Їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, оскільки право власності на будинок спадкодавцем було набуто до шлюбу з нею.
Судами також встановлено, що спадкодавець ОСОБА_8 перебував в зареєстрованому шлюбі з першою дружиною ОСОБА_9 з 1976 року до 1999 року.
Рішення суду першої інстанції про задоволення позову мотивовано тим, що позивачем доведено факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_8 в період з 1998 року до 2001 року та факт набуття ними за спільні кошти у спільну сумісну власність житлового будинку.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що чинним на час виникнення спірних правовідносин КпШС України не передбачалося можливості набуття у спільну власність майна жінкою та чоловіком, які проживають однією сім’єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою,а виникнення такого права стало можливим лише з 01 січня 2004 року, коли набрав чинності СК України. За таких обставин вимоги про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_8 та ведення спільного господарства з 1998 року до 2001 року включно не ґрунтуються на вимогах закону, не мають правового значення для визначення статусу спірного домоволодіння, як спільної сумісної власності.
Верховний Суд погодився із таким висновком апеляційного суду, зазначивши таке.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що будинок будувався у період з 1998 року до 2001 року, а другий шлюб власник будинку уклав після оформлення права власності на будинок також в 2001 році. Тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення КпШС України,який не передбачав можливості встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
У такому випадку має місце спір про поділ майна між особами, які не є сім’єю, і який повинен вирішуватися на підставі положень Закону України «Про власність», зокрема, статті 17 цього Закону.
Згідно зі статтею 17Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об’єдналися для спільної діяльності, їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Сам факт отримання позивачем заробітної плати за 1998 рік та за 2000 –2002 роки у розмірі 6 742,41 грн не може бути доказом участі у будівництві спірного будинку, а покази свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у будівництві цього нерухомого майна, зокрема, розмір цієї участі.
Крім цього, Верховний Суд зазначив, що висновки суду першої інстанції про те, що діючим на той час законодавством не передбачалося заборони встановлення факту проживання однією сім’єю у разі знаходження будь-кого в іншому шлюбі, є безпідставними та суперечать принципам, встановленим КпШС України, оскільки жінка та чоловік можуть одночасно бути лише в одному шлюбі. Право на повторний шлюб у них виникає лише після припинення попереднього шлюбу.
Постановою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року постанову Апеляційного суду Волинської області від 08 лютого 2018 року залишено без змін.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 24 квітня2019 року у справі No 163/754/17(провадження No 61-14555св18) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/81425684
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду:
1) від 06 квітня 2020 року в справі No 641/7033/18 (провадження No 61-16628св19) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/88748902
2) від 24 січня 2020 року в справі No 546/912/16-ц (провадження No 61-36178св18) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/87243018
3) від 19 березня 2020 року в справі No 303/2865/17 (провадження No 61-43499св18) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/8832252