31 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі – ТОВ «Кей-Колект») до ОСОБА_1, ОСОБА_2про усунення перешкод у користуванні майном, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Суд установив, що позивач є правонаступником ПАТ «УкрСиббанк» щодо права вимоги за зобов’язаннями договору іпотеки, які виникли на підставі кредитного договору, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4. забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором між ПАТ «УкрСиббанк» та відповідачами укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1, ОСОБА_2 як співвласники квартири передали в іпотеку вказане майно.
ПАТ «УкрСиббанк» згідно з договором факторингу та договором про відступлення прав за договором іпотеки свої права вимоги за зобов’язаннями за кредитним та іпотечним договорами передало ТОВ «Кей-Колект». У зв’язку з порушенням ОСОБА_4 умов кредитного договору ТОВ «Кей-Колект» у позасудовому порядку звернуло стягнення на предмет іпотеки – квартиру, в якій продовжували проживати відповідачі.
Районний суд відмовив у задоволенні позову.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду та визнав відповідачів такими, що втратили право користування квартирою.
Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду й залишив у силі рішення суду першої інстанції з огляду на таке.
Вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, виселення їх.
Згідно з частиною другою статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Таким чином, зазначеною нормою установлено загальне правило щодо неможливості виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, що було передане в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитом, є встановлення того, за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.
Верховний Суд дійшов висновку, що колишні власники та особи, що проживають у жилому приміщенні, яке придбане за їхні кошти та передане в іпотеку, навіть після звернення іпотекодержателем стягнення на таке майно, відповідно до положень статті 109 ЖК Української РСР мають право на користування таким житлом до моменту виселення із наданням їм іншого постійного житла.
При цьому Верховний Суд застосував принцип пропорційності та відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки спірна квартира придбана за особисті кошти позичальника, а не за кредитні кошти, відповідно, немає підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою до моменту їх виселення та надання їм іншого постійного житла.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі No753/72/17 (провадження No 61-18178св20) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/96074863