Протокол № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) запровадив абсолютно новий до цього механізм – надання вищим національним судам консультативних висновків щодо принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї.
Для набрання чинності цим Протоколом передбачалася умова висловлення десятьма Високими Договірними Сторонами Конвенції згоди на обов’язковість для них цього Протоколу, й 01 серпня 2018 року він набрав чинності.
Про це повідомляє Верховний Суд.
Сама по собі можливість звернення за консультативним висновком до органу, який має найвищий рівень компетенції у сфері тлумачення та застосування Конвенції, є важливим інструментом для забезпечення діалогу між вищими судами та запобігання порушенню конвенційних прав та свобод. У ситуаціях, коли у практиці ЄСПЛ відсутні прямі та чіткі орієнтири щодо вирішення конкретного питання, надання вищим національним судам права отримати офіційну, хоч і рекомендаційну, позицію ЄСПЛ сприяє узгодженому тлумаченню положень Конвенції, зміцненню верховенства права та ефективному захисту прав людини на національному рівні.
Такий механізм покликаний забезпечити довгострокову ефективність контрольного механізму Конвенції (Інтерлакенський процес) та посилити співпрацю між ЄСПЛ та вищими судовими органами, що таким чином підтримуватиме імплементацію Конвенції відповідно до принципу субсидіарності.
До речі, запуск в лютому 2025 року україномовної версії платформи обміну знаннями ЄСПЛ-KS також є частиною т.зв. Інтерлакенського процесу, основними елементами якого є імплементація Конвенції на національному рівні, перегляд та зміцнення процедур ЄСПЛ та ефективний нагляд Комітету міністрів Ради Європи за виконанням його рішень. Саму платформу разом з розміщеними на ній матеріалами ви можете знайти тут: ЄСПЛ-KS.
І повертаючись до запитів за Протоколом № 16 до Конвенції.
Самі ж запити про надання консультативного висновку розглядаються Великою Палатою ЄСПЛ в першочерговому порядку відповідно до Правила 41 Регламенту Суду, що факультативно підтверджує важливість такого механізму як для ЄСПЛ, так і вищих національних судів.
Говорячи про зміст процедури за Протоколом № 16 до Конвенції, важливо мати на увазі, що ЄСПЛ не має юрисдикції ані щодо оцінки, якщо це доречно, фактів справи, ані для аналізу обґрунтованості позицій сторін щодо тлумачення національного законодавства з урахуванням положень Конвенції, ані для прийняття рішення щодо результату провадження. Роль Суду обмежується наданням висновку щодо поданого запиту.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ у своїй практиці, він не є «судом четвертої інстанції», а його роль є допоміжною та наглядовою, й відповідно до принципу субсидіарності національні органи, насамперед, суди, несуть основну відповідальність за дотримання та захист прав і свобод людини.
То які кроки потрібно зробити для звернення до ЄСПЛ в порядку Протоколу № 16 до Конвенції?
Правом звертатися до ЄСПЛ із запитом про надання консультативного висновку з принципових питань, які стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї, наділені вищі судові установи Високої Договірної Сторони.
Україна ратифікувала цей протокол 05 жовтня 2017 року, а набрання чинності для України відбулося 01 серпня 2018 року.
Найвищою судовою установою в Україні, яка може звертатися до ЄСПЛ відповідно до Закону України № 2156-VIII від 05.10.2017 «Про ратифікацію Протоколів № 15 та № 16 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», визначено Верховний Суд. Зокрема в списку, про який йдеться вище, від України таким судом також визначено Верховний Суд (Supreme Court).
З метою надання практичної допомоги щодо відкриття та виконання процедури за Протоколом № 16 до Конвенції ЄСПЛ було розроблено Керівні принципи щодо впровадження процедури надання консультативного висновку, встановленої Протоколом № 16 до Конвенції (Guidelines on the implementation of the advisory-opinion procedure introduced by Protocol No. 16 to the Convention) (затверджені на Пленарному засіданні Суду 18 вересня 2017 року й оновлені у вересні 2023 року) [I] . Власне ці принципи не є обов’язковими, однак їх потрібно тлумачити у світлі положень Протоколу № 16 до Конвенції та відповідних Правил Регламенту ЄСПЛ й розглядати з урахуванням судової практики ЄСПЛ, про яку йде мова в цьому документі.
Процедура отримання консультативного висновку не є доступною для усіх судів або судових установ у Високих Договірних Сторонах до Протоколу. Юрисдикція ЄСПЛ розповсюджується лише на запити щодо надання консультативного висновку, подані національною судовою інстанцією, яка була створена як найвищий суд або судовий орган для цілей Протоколу № 16 Високою Договірною Стороною.
Керівні принципи рекомендують національним судам або судовим органам переконатись у тому, що вони мають повноваження подавати запит про надання консультативного висновку. Для цього перед прийняттям рішення про звернення до суду із відповідним запитом варто звертатися до списку призначених судів або судових установ, який додається до Керівних принципів. ЄСПЛ не буде розглядати запит, поданий інстанцією, яка не була призначена, як найвищий суд або судова установа.
З аналізу Протоколу № 16 до Конвенції та Керівних принципів, окрім умови подання такого запиту найвищим судом або судовою установою, іншими важливими аспектами процедури звернення із запитом про надання консультативного висновку в порядку Протоколу № 16 до Конвенції є:
- перебування справи на розгляді найвищого суду або судової установи, який (яка) звертається із запитом, й власне запит має походити з цього провадження; така вимога деталізована в Керівних принципах, за якими рекомендується подавати запит лише після того, як будуть встановлені фактичні обставини справи та юридичні питання, зокрема щодо положень Конвенції; власне, це пояснює вибір ЄСПЛ для звернення із запитами саме найвищих судів, а не, наприклад, судів першої інстанції, де фактично і відбувається з’ясування обставин факту та права;
- принциповість питань, що стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї, і які національний суд, який звертається із запитом, вважає необхідними для вирішення справи; такі питання, з огляду на їх характер, ступінь новизни та/або складності або з інших причин, стосуються проблеми, щодо якої суд, який звертається, потребує вказівок ЄСПЛ у формі консультативного висновку, щоб мати можливість забезпечити дотримання конвенційних прав при вирішенні справи, що перебуває на його розгляді;
- наявність однієї з підстав для звернення: національна справа порушує нові питання права за Конвенцією, або обставини справи не підпадають під однозначне застосування практики ЄСПЛ, або в практиці ЄСПЛ існує непослідовність;
- достатня точність сформульованих в запиті питань; в протилежному випадку ЄСПЛ може їх переформулювати або ж взагалі не розглянути, якщо такі питання не відповідають вимогам статті 1 Протоколу № 16 до Конвенції;
- повнота та обґрунтованість запиту; окрім питань, на які прагне отримати відповідь національний суд варто зазначати й про: предмет спору в національному суді та його відповідні правові й фактичні обставини; відповідні національні законодавчі положення; відповідні питання Конвенції, зокрема права або свободи, які є предметом розгляду; якщо це доречно, можуть вказуватися стислий виклад доводів сторін під час національного провадження, позиція суду або судового органу, який звертається із запитом, щодо порушеного питання, чи його аналіз щодо цього; обсяг такого запиту не має перевищувати 20 сторінок; важливо, що будь-яка особиста інформація в запиті знеособлюється;
- подання запиту мовою провадження в національному суді, якщо вона є офіційною мовою Високої Договірної Сторони, до якої належить відповідний суд, проте далі ЄСПЛ вимагатиме надання перекладу на англійську або французьку мови протягом встановленого ним строку.
Національний суд, який звертається із запитом, може ухвалити рішення про зупинення провадження у справі до отримання консультативного висновку ЄСПЛ. Консультативний висновок не є обов’язковим для суду, який його запитує; цей суд компетентний самостійно вирішувати питання про наслідки цього висновку для національного провадження.
В цьому аспекті варто наголосити, що подання вищим національним судом такого запиту в жодному разі не позбавляє сторону справи згодом скористатися своїм правом на індивідуальну заяву до ЄСПЛ відповідно до статті 34 Конвенції. Проте якщо питання в заяві стосуються тих, що порушувалися у висновку, то такі можуть бути визнані неприйнятними. Однак наразі ЄСПЛ ще не отримував таких індивідуальних заяв [II].
Відповідно до звіту Комітету експертів про систему Конвенції щодо оцінки перших наслідків Протоколу 16 до Конвенції (Draft report evaluating the first effects of Protocol No. 16 to the European Convention on Human Rights) [III] запити про надання консультативних висновків, в яких порушувалися питання, що не потребували подальшого розвитку принципів, вироблених в усталеній практиці ЄСПЛ, вважалися неприйнятними. Тобто для того, аби ЄСПЛ відповів на питання, поставлені в запиті, такі питання повинні бути принциповими, що стосуються тлумачення або застосування прав і свобод, визначених Конвенцією або протоколами до неї.
Про досвід звернення окремих Держав-членів Ради Європи до ЄСПЛ з відповідними запитами говоритимемо далі.
Перший запит України в порядку Протоколу № 16 до Конвенції
У червні 2025 року Велика Палата Верховного Суду [IV] вирішила звернутися до ЄСПЛ із першим від України запитом про надання консультативного висновку в порядку Протоколу № 16 до Конвенції.
Перше звернення Великої Палати Верховного Суду із запитом на підставі Протоколу № 16 до Конвенції відбулося в межах касаційного розгляду справи № 607/15144/20. Національна справа стосується спору про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням (келією) між колишньою монахинею монастиря та самим монастирем.
Власне, виключна правова проблема, для вирішення якої ця справа була передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду, полягає у визначенні норм (канонічного права чи національного права), якими повинно регулюватися питання права на проживання в монастирі особи, яка належить (належала) до чернечого стану, і відповідно щодо визначення суду (національного чи церковного), що має вирішувати це питання.
В межах цієї справи також порушуються питання балансу між правами релігійної організації та реалізацією житлових прав особи, а також правом на доступ до суду відповідно. До того ж за національним законодавством України діє принцип відокремленості церкви та релігійних організацій в Україні від Держави, а також автономності у вирішенні внутрішніх питань.
Тому, з огляду на обставини, в цій справі постали принципові питання в розумінні Протоколу № 16 до Конвенції, які стосуються спільного тлумачення або застосування прав і свобод, визначених цією Конвенцією, а саме статей 6 Конвенції (право на доступ до суду у спорах з релігійним елементом), 8 (право на повагу до приватного житла: право особи користуватися приміщенням монастиря) та 9 (автономія релігійних організацій).
Зрештою, Велика Палата Верховного Суду запитала в ЄСПЛ про те,
- чи є приміщення культових споруд – монастирів (келії) житлом у розумінні статті 8 Конвенції, та
- чи поширюється юрисдикція національного суду на спори щодо права колишньої монахині на користування приміщеннями монастиря, яке виникло на підставі усного договору з монастирем, обумовленого метою його функціонування та прийняття у монахині монастиря, а припинено внаслідок залишення монахинею спірного приміщення через конфлікт та розбіжності у поглядах з очільниками релігійної організації.
15 вересня 2025 року колегія Великої Палати ЄСПЛ з п’яти суддів, розглянувши лише питання прийнятності запиту, ухвалила рішення про прийняття його до розгляду (№ P16-2025-001). Надалі консультативний висновок буде надано Великою Палатою ЄСПЛ, що складається з 17 суддів, сформованою згідно з Правилом 24 Регламенту Суду. Водночас Голова Суду запросив сторони справи на національному рівні до 31 жовтня 2025 року надати письмові коментарі.
А як зверталися вищі суди європейських країн до ЄСПЛ в порядку Протоколу № 16 до Конвенції?
Як ідеться у звіті Комітету експертів щодо системи Конвенції про оцінку перших наслідків Протоколу 16 до Конвенції, то 24 Держави-члени Ради Європи ратифікували Протокол 16, та ще 4 підписали його. Однією з причин, на яку найчастіше посилаються Держави-члени, не ратифікуючи Протокол № 16, є потреба в додатковому часі для того, щоб побачити наслідки та вплив Протоколу або практики ЄСПЛ, що розвивається.
Серед призначених судів Держав-членів, які вправі звертатися за запитом у порядку Протоколу № 16 до Конвенції, 23 % скористалися такою можливістю, 20 % розглядали можливість звернутися за консультативним висновком, але вирішили не робити цього, а 57 % ще навіть не розглядали таку можливість. Більшість судів, які надали відповіді, не деталізували причин відсутності звернень із запитами.
Між іншим, на час обговорення імплементації Протоколу № 16 до Конвенції існувало побоювання, що через використання Високими Договірними Сторонами цього механізму ЄСПЛ буде перевантажений, проте, як бачимо, такі побоювання не справдилися.
10 вищих призначених судів і трибуналів з восьми Держав-членів Ради-Європи звернулися до ЄСПЛ за консультативними висновками, а саме: Касаційний суд Франції, Конституційний суд Вірменії, Касаційний суд Вірменії, Вищий адміністративний суд Литви, Верховний суд Словацької Республіки, Державна рада Франції, Верховний суд Фінляндії, Державна рада Бельгії, Верховний суд Естонії та Вищий суд касації та правосуддя Румунії.
Загалом ЄСПЛ прийняв 7 запитів про надання консультативних висновків і надав консультативні висновки щодо них, а відхилив 4 запити.
Прийняті ЄСПЛ запити порушували конкретні положення за Конвенцією у зв’язку з різними питаннями: юридичне визнання відносин між батьками і дітьми, що виникають в результаті сурогатного материнства за кордоном, балотування на парламентських виборах, усиновлення повнолітніх осіб або національна безпека тощо. Жоден із запитів, як видається, не торкався системних питань прав людини на національному рівні.
Тобто, якщо вже є стабільна й системна практика з певного питання, то ЄСПЛ не буде розглядати таке через механізм Протоколу № 16 до Конвенції. Предметом таких запитів мають бути виняткові, принципові питання, які або ніколи не виникали в межах розгляду ЄСПЛ індивідуальних заяв, або ж на які не можна прямо відповісти, спираючись на практику ЄСПЛ.
Як і у справі, що перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, де мова йде про те, чи може Держава втручатися у справи релігійної організації з огляду на автономність останньої та принцип світської держави, особливо тоді, коли на карту поставлено право особи монашого стану на повагу до житла, і якщо так, то в якому обсязі.
Навіть коли ЄСПЛ відхиляв запити, оскільки вважав, що його усталеної практики достатньо для того, щоб суд, який звертається із запитом, міг вирішити самостійно спір, ЄСПЛ надавав огляд принципів або критеріїв своєї практики, які стосувалися порушених питань.
Щодо можливого строку розгляду ЄСПЛ таких запитів, то 4 консультативні висновки були надані протягом періодів від 6 до 10 місяців після отримання відповідних запитів; три консультативні висновки були надані протягом 1,2 року та 1,7 року; рішення про відхилення 4 запитів були прийняті протягом періодів від 2 до 4 місяців.
Тож чекаємо на відповідь від ЄСПЛ і щодо першого запиту Великої Палати Верховного Суду.
Далі пропонуємо детальніше ознайомитися з результатами окремих запитів Держав-членів про надання консультативних висновків до ЄСПЛ.
Відмови ЄСПЛ у наданні консультативного висновку.
Естонія (запит № P16-2023-002).
Кримінальна Палата Верховного Суду Естонії у лютому 2024 року звернулася до ЄСПЛ за роз’ясненнями у справі мера, засудженого за привласнення коштів та умисне порушення правил державних закупівель. Останній стверджував, що було порушено принцип ne bis in idem, оскільки прокурор спочатку закрив досудове розслідування щодо другого обвинувачення, але старший прокурор згодом скасував це рішення. Обвинувачений постав перед судом за двома обвинуваченнями та був засуджений у першій та апеляційній інстанціях.
Верховний Суд Естонії зупинив провадження щодо розгляду касаційної скарги засудженого та звернувся по консультативний висновок до ЄСПЛ з наступними питаннями:
чи можна розглядати постанову прокурора про закриття досудового розслідування як “виправдання” особи в розумінні пункту 1 статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції, і чи слід вважати таке рішення остаточним, з огляду на можливість старшого прокурора скасувати його?
ЄСПЛ відхилив запит про надання консультативного висновку, оскільки він не стосувався принципових питань, які б потребували роз’яснень Суду. Згідно з його усталеною практикою (зокрема, позиціями у справах Smirnova and Smirnova v. Russia, №№ 46133/99, 48183/99, Mihalache v. Romania [GC], № 54012/10) припинення кримінального провадження прокурором не є ані засудженням, ані виправданням особи, тому стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції не застосовується в таких ситуаціях. Так, судді дійшли висновку, що обставини цієї справи не містили особливостей, які б вимагали уточнень установлених судовою практикою принципів, і відмовили у наданні консультативного висновку.
Румунія (запити № P16-2024-00, № P16-2024-002).
Також з тих самих підстав ЄСПЛ відмовив у наданні консультативного висновку Румунії щодо тлумачення статті 6 та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у контексті апеляції, що перебувала на розгляді в суді, стосовно конфіскації певної суми грошей у державного службовця; а також щодо тлумачення та застосування статті 8 Конвенції у контексті звільнення судді з посади за неявку на медичну експертизу, яка мала встановити, чи страждає вона на психічне захворювання, що могло б перешкоджати належному виконанню нею своїх професійних обов’язків.
Словацька Республіка (запит № P16-2020-001).
Верховний Суд Словацької Республіки також отримав відмову Суду на свій запит з питання відповідності Служби інспекції Міністерства внутрішніх справ критеріям, встановленим Конвенцією за статтями 2, 3 та пунктом 1 статті 6 у контексті розслідування злочинів, учинених працівниками поліції, зокрема щодо вимоги, аби такі розслідування здійснювалися незалежним та неупередженим органом, а також щодо ролі цієї служби у відповідному судовому провадженні. Підставою відмови стала неможливість Суду розглядати питання Конвенції, які мають загальний або абстрактний характер, тобто виходять за межі консультативного висновку у розумінні Протоколу № 16. ЄСПЛ вказав, що поданий запит не має безпосереднього зв’язку із провадженням на національному рівні, а процедура надання консультативного висновку не призначена для абстрактного перегляду законодавства.
Позитивна практика надання ЄСПЛ консультативних висновків.
Литва (запит № P16-2020-002).
Вищий адміністративний суд Литви звернувся до ЄСПЛ за консультативним висновком у справі пані Н.В., якій було відмовлено в реєстрації кандидатом на вибори до Сейму в 2020 році. У 2014 році вона була звільнена з посади члена Сейму через процедуру імпічменту за неучасть без поважної причини у засіданнях внаслідок втечі з країни у зв’язку з кримінальними провадженнями щодо неї. Згідно з національним законодавством, це означало довічну заборону для неї мати парламентський мандат. Проблемна ситуація виникла на фоні невиконання Литвою рішення ЄСПЛ у справі «Paksas v. Lithuania» [GC], 34932/04, де Суд визнав, що постійний та незворотний характер заборони для посадової особи, яка була усунута з посади в порядку імпічменту, мати право на членство у парламенті, є непропорційним обмеженням і порушує статтю 3 Першого протоколу до Конвенції. Пані Н.В. стверджувала, що Комісія не врахувала положення законодавства щодо імпічменту в редакції, зміненій після рішення «Paksas v. Lithuania», а саме: особа, яка в порядку імпічменту була усунута з посади або мандат якої як члена Сейму було відкликано Сеймом через грубе порушення Конституції чи присяги, не може обіймати посаду, закріплену в Конституції, за умови, що вступ на цю посаду передбачає складання присяги, якщо з моменту усунення особи з посади або відкликання мандата члена Сейму минуло менше десяти років.
Питання, які потребували роз’яснення в ЄСПЛ були такі:
- чи перевищує Держава свої межі свободи розсуду за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції, коли не гарантує узгодження національного права з міжнародними зобов’язаннями, що призводить до 6-річного обмеження «пасивних» виборчих прав особи після імпічменту?
- які критерії пропорційності за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції повинен застосовувати національний суд при оцінці відповідності чинного правового регулювання імпічменту, враховуючи як строкові обмеження, так і обставини конкретної справи, пов’язані з характером посади, з якої особу було звільнено, та діянням, що призвело до імпічменту?
Висновки ЄСПЛ. Суд вважав недоцільним відповідати на питання про те, чи повинен Вищий адміністративний суд Литви брати до уваги труднощі, з якими стикнулися литовські органи влади при виконанні рішення у справі «Paksas v. Lithuania», з огляду на триваючий процес внесення змін до Конституції, а також на обмеження, притаманні системі консультативних висновків за Протоколом № 16, коли йдеться про питання, що стосуються виконання рішень Суду.
Суд встановив, що критерії оцінки пропорційності заборон після імпічменту повинні бути об’єктивними та враховувати не лише події, що призвели до імпічменту, але і посаду, на яку в майбутньому претендує особа. Така оцінка має здійснюватися з перспективи захисту демократичних інституцій, враховуючи минулу поведінку особи, характер проступку, інституційну стабільність та лояльність до конституційного порядку. Це пов’язано з тим, що метою імпічменту та подальшої заборони є не просто накладення ще однієї санкції на відповідну особу, а захист парламентських інститутів. Більше того, такі критерії повинні визначатися переважно з точки зору вимог належного функціонування інституту, членом якого прагнула стати відповідна особа, а також конституційної системи та демократії в цілому відповідної Держави. Процедура повинна включати достатні гарантії: розгляд незалежним органом, право особи бути почутою та ухвалення мотивованого рішення.
Вірменія (запит № P16-2021-001).
Запит Касаційного суду Вірменії було подано в контексті кримінального провадження проти двох поліцейських, причетних до жорстокого поводження із заявником у справі «Virabyan v. Armenia», 40094/05. У своєму рішенні від 2 жовтня 2012 року в цій справі Суд одноголосно встановив, що заявник зазнав катування, а органи влади не провели ефективного розслідування його тверджень про жорстоке поводження. Тож, були встановлені процедурні та матеріальні порушення статті 3 Конвенції.
У контексті нагляду Комітету міністрів Ради Європи за виконанням рішення Суду згідно зі пунктом 2 статті 46 Конвенції було відкрито нове кримінальне провадження та пред’явлено обвинувачення поліцейським, причетним до жорстокого поводження з паном Virabyan. Суд першої інстанції встановив вину обвинувачених, утім звільнив їх від кримінальної відповідальності через сплив десятирічного строку давності згідно з національним законодавством. Апеляційний суд підтримав ухвалене рішення, після чого прокурор звернувся до касаційного суду з вимогою роз’яснити винятки незастосування строків давності до певних видів правопорушень.
Касаційний суд Вірменії просив ЄСПЛ надати консультативний висновок щодо того,
чи відповідає незастосування строків давності до притягнення до кримінальної відповідальності у зв’язку з катуванням або еквівалентними кримінальними правопорушеннями положенням статті 7 Конвенції, із посиланням на джерела міжнародного права, якщо національне законодавство не вимагає незастосування таких строків позовної давності.
Висновки ЄСПЛ. Щодо статті 3 Конвенції загалом Суд виснував, що заборона катування має статус jus cogens (імперативної норми міжнародного права). Кримінальне провадження у справах щодо катування або жорстокого поводження з боку державних агентів не повинно зупинятися через сплив строків давності; амністії та помилування не повинні допускатися; а спосіб застосування строку давності має бути сумісним з вимогами Конвенції.
Водночас було б неприйнятним для національних органів влади компенсувати неспроможність виконати свої позитивні зобов’язання за статтею 3 Конвенції за рахунок гарантій статті 7, однією з яких є те, що кримінальне право не повинно тлумачитися розширено на шкоду обвинуваченому.
Говорячи про статтю 7 Конвенції ЄСПЛ наголошував, що строки давності забезпечують правову визначеність і захищають права обвинувачених. У своїх відповідних рішеннях ЄСПЛ не визнавав законодавчі зміни, що продовжували строк давності, який ще не закінчився, як порушення цієї норми. Водночас з його прецедентної практики також можна встановити, що коли кримінальна відповідальність відновлюється після спливу строку давності, це вважається несумісним з основоположними принципами законності (nullum crimen, nulla poena sine lege) та передбачуваності, закріпленими у статті 7 Конвенції.
Отже, ЄСПЛ вказав, що якщо кримінальна відповідальність, відповідно до національного законодавства, обмежується строком давності, то стаття 7 забороняє поновлення кримінального провадження за таке правопорушення через відсутність чинної правової підстави. Протилежне тлумачення було б рівнозначне визнанню «ретроспективного застосування кримінального права на шкоду обвинуваченому».
У цій справі Суд не розглядав питання продовження на законодавчому рівні строку давності, а йшлося про ситуацію, коли суд, який звертався із запитом, мав визначити, чи застосовувати десятирічний строк давності відповідно до статті 75 § 1(3) Кримінального кодексу та статті 35 § 1(6) Кримінального процесуального кодексу, чи положення статті 75 § 6 Кримінального кодексу, яке встановлювало виняток, за якого строк давності не застосовувався за обставин, описаних у цьому положенні.
Отже, у консультативному висновку ЄСПЛ роз’яснив, що національний суд насамперед повинен визначити у межах своїх внутрішніх конституційних та кримінально-правових норм, чи можуть норми міжнародного права, що мають юридичну силу в національній правовій системі, забезпечити достатньо чітку та передбачувану правову основу в розумінні статті 7 Конвенції для висновку про те, що до кримінального правопорушення, про яке йдеться, не застосовується строк давності.
Бельгія (запит № P16-2023-001).
Запит Державної Ради Бельгії стосувався судового провадження щодо скасування рішення Міністра внутрішніх справ про відкликання у пана С.Б. посвідчення особи, що дає право виконувати обов’язки із забезпечення безпеки залізничної інфраструктури Бельгії та її користувачів, а також відмову у видачі другого посвідчення для роботи охоронцем. Рішення було прийнято на підставі того, що, згідно з інформацією Служби державної безпеки Бельгії, пан С.Б. був прихильником ідеології «наукового салафізму», підтримував контакти з особами цього напряму та займався прозелітизмом серед родини та друзів через електронні засоби зв’язку. Оскільки науковий салафізм був несумісним з бельгійською моделлю суспільства, підривав демократичні цінності правової держави та становив середньо- та довгострокову загрозу для країни, пан С.Б. більше не відповідав умовам для роботи охоронцем.
Державна Рада Бельгії просила ЄСПЛ надати консультативний висновок щодо того,
чи є у світлі статті пункту 2 статті 9 Конвенції сам факт близькості особи до релігійного руху або належності до нього, що вважається загрозою для країни у середньо- та довгостроковій перспективі, достатньою підставою для застосування несприятливого заходу стосовно особи, а саме заборони працевлаштування охоронцем.
Висновки ЄСПЛ. Щодо пункту 1 статті 9 Конвенції загалом Суд виснував, що вона охоплює два окремі аспекти: право сповідувати особисті переконання (forum internum), яке є абсолютним правом, та право виявляти такі переконання (forum externum), яке не є абсолютним правом і може обмежуватися.
ЄСПЛ визнав, що коли особа, на яку покладаються відповідальні обов’язки, належить до релігійного руху, що є ризикованим для демократичного суспільства у середньо- та довгостроковій перспективі, цей факт може, у принципі, виправдати вжиття превентивного заходу стосовно відповідної особи.
Водночас такий захід, щоб бути сумісним зі статтею 9 Конвенції, має відповідати низці її вимог: мати правову основу, яка відповідає вимогам доступності та передбачуваності; переслідувати принаймні одну із законних цілей за пунктом 2 статті 9 Конвенції; бути необхідним у демократичному суспільстві. Окрім того, такий захід має бути пропорційним, тобто не обмежувати права особи понад необхідне для досягнення законної мети та супроводжуватися відповідними процесуальними гарантіями, включно з участю заінтересованої особи у процесі ухвалення рішення.
Отже, у консультативному висновку ЄСПЛ роз’яснив, що встановлений факт належності особи до релігійного руху, що вважається загрозою для Держави, може бути підставою для відмови в наданні дозволу на працевлаштування такої особи охоронцем або працівником служби безпеки, за умови, що відповідний захід: має доступну та передбачувану правову основу; ухвалюється з урахуванням поведінки або дій відповідної особи; застосовується з огляду на характер професійної діяльності цієї особи з метою запобігання реальному та серйозному ризику для демократичного суспільства, та переслідує одну чи декілька легітимних цілей, передбачених пунктом 2 статті 9 Конвенції; є пропорційним до ризику, якому має запобігти, та до легітимної цілі (цілей), яку він переслідує; може бути оскаржений у судовому порядку до незалежного та ефективного органу, провадження в якому відповідає належним процесуальним гарантіям, здатним забезпечити дотримання наведених вище вимог [V] .
З іншими короткими описами запитів Держав-членів щодо надання консультативних висновків ви можете ознайомитися на українській версії Платформи обміну знаннями (ЄСПЛ-KS) у розділі «Запити на отримання консультативного висновку за Протоколом № 16».
Загальні висновки
Отже, незважаючи на відносно невеликий досвід розгляду Судом запитів про надання консультативних висновків, аналіз цієї практики демонструє чітку диференціацію між прийнятними та відхиленими запитами. Так, ЄСПЛ послідовно відхиляє запити щодо врегульованих усталеною практикою питань або таких, що мають абстрактний характер. Водночас, як і встановлено Протоколом № 16, Суд надає консультативні висновки на запити Держав-членів із принципових питань, тобто які є дійсно проблемними для національних судів та не можуть бути вирішені на підставі наявної практики ЄСПЛ. Утім, на нашу думку, невизначеність критерію «принциповості» допоки залишається проблематичним аспектом цих запитів і створює вуаль непередбачуваності щодо прийнятності майбутніх запитів Держав-членів. Імовірно, що із частішим зверненням Держав-членів до ЄСПЛ в порядку Протоколу № 16 критерій «принциповості питання» набуде чіткішого характеру.
Водночас позитивним у цьому є прагнення національних вищих судів уникнути порушень Конвенції при розгляді тих чи тих національних проваджень, проконсультувавшись попередньо із її «живим голосом» – ЄСПЛ. Таким чином, посилюючи принцип субсидіарності, формується нова гілка сучасної практики ЄСПЛ, що характеризується превентивністю та нейтралізацією потенційних помилок судів на національному рівні у контексті дотримання передбачених Конвенцією прав і свобод людини.
За умови подальшого розвитку практики запитів до ЄСПЛ у порядку Протоколу № 16 можна очікувати на якісні зміни у характері європейського правосуддя прав людини. Замість реактивного підходу, за якого ЄСПЛ розглядає вже допущені національними судами порушення, може утвердитися проактивний. У такому випадку, за наявності ризику порушення конвенційних прав, вищі національні суди, прагнучи запобігти йому, звертатимуться до ЄСПЛ із запитами про надання консультативного висновку.
I. Керівні принципи щодо впровадження процедури надання консультативного висновку на підставі Протоколу № 16 до Конвенції (Guidelines on the implementation of the advisory-opinion procedure introduced by Protocol No. 16 to the Convention). URL: https://www.echr.coe.int/documents/d/echr/guidelines_p16_eng.
ІІ. Звіт комітету експертів про систему Конвенції щодо оцінку перших наслідків Протоколу № 16 до Конвенції (Draft report evaluating the first effects of Protocol No. 16 to the European Convention on Human Rights). URL: https://rm.coe.int/teering-committee-for-human-rights-committee-of-experts-on-the-system-/1680b5f9cf.
III. Звіт комітету експертів про систему Конвенції щодо оцінку перших наслідків Протоколу № 16 до Конвенції (Draft report evaluating the first effects of Protocol No. 16 to the European Convention on Human Rights). URL: https://rm.coe.int/teering-committee-for-human-rights-committee-of-experts-on-the-system-/1680b5f9cf.
IV. Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 607/15144/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/128876517.
V. Таблиця запитів Держав-членів до ЄСПЛ про надання консультативних висновків у порядку Протоколу № 16 до Конвенції (останнє оновлення 20.12.2024) (Requests for advisory opinion under Protocol No. 16 (Last updated: 20.12.2024). URL: https://ks.echr.coe.int/uk/web/echr-ks/home.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.