Про рішення ЄСПЛ, постановлені у справах проти України у 2022–2024 роках щодо ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції -захист власності, розповіла суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська.
Про це повідомляє Судова влада.
Насамперед суддя звернула увагу на те, що, використовуючи рішення ЄСПЛ у національному правозастосуванні, необхідно ознайомитися з його повним текстом і зважати на те, що відповідні рішення не можна автоматично екстраполювати на всі подібні випадки. Наприклад, висновок ЄСПЛ у справі «Фігурка проти України» щодо відсутності порушення вимог ст. 6 Конвенції в ситуації, коли не було сторони обвинувачення під час апеляційного перегляду судом постанови про адміністративне правопорушення (за умови дотримання критеріїв безсторонності суду), не можна поширювати на кримінальні провадження.
У справі «Гребенюк проти України» заявник скаржився на те, що суд апеляційної інстанції не допитав свідків, які свідчили в суді першої інстанції і на показаннях яких ґрунтувався виправдувальний вирок. ЄСПЛ визнав заяву неприйнятною, адже, зокрема, вказані свідчення не стосувалися ключового елемента пред’явлених заявникові обвинувачень.
Як пояснила Олександра Яновська, ЄСПЛ завжди бере до уваги добросовісність поведінки сторін. Так, у справі «Клоков проти України» Суд, ураховуючи значний обсяг матеріалів справи й добросовісну поведінку заявника та його захисника, встановив порушення пунктів 1 і 3 ст. 6 Конвенції, а саме стосовно того, що особа не мала достатньо часу й можливості для ознайомлення з матеріалами справи.
Зупинилася доповідачка і на справі «Трачук проти України». У ній ЄСПЛ вказав, що національні суди посилалися на показання заявниці, імовірно отримані внаслідок жорстокого поводження, і визнав порушення п. 1 ст. 6 разом із порушенням як матеріального, так і процесуального аспектів ст. 3 Конвенції. Натомість у справі «Антонюк проти України» за майже аналогічних умов ЄСПЛ не констатував порушення ст. 6, також зазначаючи про відсутність порушення матеріального аспекту ст. 3 Конвенції.
Нещодавня справа «Л. Т. проти України» стосується достатньо відомої проблеми забезпечення права на захист особи, щодо якої застосовуються примусові заходи медичного характеру в межах кримінального провадження. Особа була позбавлена можливості особисто брати участь у судовому розгляді й особисто звернутися з апеляційною / касаційною скаргами. У цій справі ЄСПЛ констатував комплекс порушень пунктів 1 і 3 ст. 6 Конвенції, які полягали в незабезпеченні права особисто брати участь у судовому розгляді та неефективності участі захисника в провадженні. Як зауважила Олександра Яновська, суд мусить ужити заходів щодо забезпечення права на захист у двох випадках: якщо є ознаки очевидної неефективності правової допомоги, яка надається, або якщо суду стає відомо про неефективність правової допомоги з інших джерел.
Щодо ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції суддя повідомила, що в рішеннях ЄСПЛ за останні роки (як-от «Коротюк проти України», «Давиденко проти України») констатовано процесуальний аспект порушення цієї статті стосовно того, що було порушено право особи на мирне володіння майном і не було проведено ефективного розслідування цих випадків, а саме кримінальні провадження не здійснювалися або здійснювалися занадто довго, неефективно, а внаслідок такої ситуації особа втратила можливість відновити свої порушені майнові права й отримати компенсацію.
Аби першими отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.