Інформація з обмеженим доступом: адвокат Тетяна Олексіюк

Під час вебінару у Вищій школі адвокатури на тему “Інформація з обмеженим доступом”, Олексіюк Тетяна, адвокат, член Комітету з медіа та рекламного права НААУ, консультант Ради Європи, експерт з доступу до інформації та права на свободу вираження поглядів, розповіла, що таке «інформація з обмеженим доступом», хто приймає рішення, надавати інформацію чи ні? та якими нормативними актами слід керуватися у випадку, коли Ви намагаєтеся отримати інформацію?.

Щодо інформації з обмеженим доступом, то, в першу чергу, потрібно звернути увагу на національне регулювання цього питання:

  • Конституція України

Відповідно статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

В статті 32 Конституції України зазначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

  • Закон України «Про інформацію»
  • Закон України «Про доступ до публічної інформації»
  • Закон України «Про захист персональних даних»
  • Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду №10 від 29 вересня 2016 року «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації»

Базовими міжнародними документами є:

  • 1. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно статті 8 Конвенції: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції»
  • 2. Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів (Конвенція Тромсо), а саме стаття 2 «Право доступу до офіційних документів» говорить про те, що кожна сторона цієї Конвенції гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів
  • 3. Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права 4. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська конвенція).

Що стосується інформації, яка знаходиться у суб’єктів владних повноважень та інших розпорядників, то на неї поширюється принцип відкритості, тобто вся інформація, яка є у місцевої ради, у міністерства, у будь-якого державного органу є за визначенням відкритою. Обмеження інформації – це виняток. Ці винятки мають застосовуватись індивідуально. Процедура, відповідно до якої деяка інформація обмежується, передбачена Законом України «Про доступ до публічної інформації» частина 2 статті 6, за умови застосування органами влади так званого «трискладового тесту». Тобто: “Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

  • 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
  • 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
  • 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні»

Отже, доступність – правило, обмеження – виняток. Органи державної влади, які зобов’язані діяти в інтересах суспільства, не можуть мати право на збереження таємниці інформації, котра знаходиться під їх фізичним контролем. Вони можуть і зобов’язані обмежити доступ до інформації тільки тоді, коли цього вимагає суспільний інтерес, який може стосуватися суспільства загалом чи окремих членів суспільства. З цього випливає неможливість автоматичного обмеження доступу до якоїсь окремої категорії інформації (конфіденційної інформації про фізичну особу або інформації у сфері національної безпеки).

Відповідно Закону України «Про інформацію» частина 1 статті 21, є три види інформації з обмеженим доступом:

  • конфіденційна інформація
  • таємна інформація
  • службова інформація

У разі виникнення питання про ненадання інформації, то в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №10 від 29 вересня 2016 року “Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації”, а саме в пункті 6.2 зазначено, що з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

  • якому з перелічених інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу;
  • у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу; яким є причинно-наслідковий зв’язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації;
  • чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав «трискладового тесту» означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Якщо під час розгляду справи в суді буде з’ясовано, що відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію розпорядник не застосовував «трискладового тесту» або застосував його лише частково, то це є підставою для визнання такої відмови розпорядника протиправною. У такому разі суд також може зобов’язати розпорядника інформації повторно розглянути запит і надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням «трискладового тесту» відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ.

Питання можливості обмеження доступу, як виняток із правила відкритості, повинно вирішуватися відносно конкретної інформації та за обставин конкретної ситуації, які наявні на момент прийняття рішення про обмеження. Обмеження доступу до інформації повинно бути належним заходом для досягнення мети – захистити відповідний інтерес. Обмеження доступу повинно бути пропорційним (ненадмірним) стосовно правомірного інтересу, який захищається, тобто обмеження не повинно йти далі, ніж це необхідно для захисту зазначеного інтересу.