У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Доступ до публічної інформації – нова практика ЄСПЛ», який провели Людмила Опришко, адвокат, Голова Комітету з медіа та рекламного права НААУ, експерт ГО «Платформа прав людини», співавтор низки посібників з питань свободи вираження, та Тетяна Олексіюк, адвокат, член Комітету з медіа та рекламного права НААУ, консультант Ради Європи, експерт з доступу до інформації та права на свободу вираження поглядів.
До базових міжнародних документів у сфері прав людини, що визначають право на інформацію відносяться:
- Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод;
- Міжнародний Пакт про громадянські та політичні права;
- Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля;
- Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів.
У статті 10 ЄКПЛ прямо не йдеться про доступ до інформації. У статті 10 Європейської конвенції з прав людини йдеться про те, що кожна людина має право на свободу вираження поглядів. Тому право на доступ до інформації розглядається як частина права на свободу вираження.
У справі «Magyar Helsinki Bizottság проти Угорщини» ([GC], заява № 18030/11), рішення від 8 листопада 2016 р.) Суд зазначив, що готовий розглядати справи щодо доступу до інформації, якщо наявна одна з умов:
- – інформація не надається всупереч обов’язковому рішенню національного органу, що набуло законної сили. Наприклад, якщо є рішення суду або обов’язковий до виконання припис Інформаційного комісара;
- – доступ до інформації є необхідним інструментом для реалізації свободи вираження поглядів і його ненадання становить втручання в гарантовані права на отримання чи поширення інформації.
Суд визначає детальні критерії, за яких обмеження доступу до інформації може визнаватись втручанням у реалізацію свободи вираження поглядів.
Аналізу підлягають:
- Мета запитувача або для чого потрібна інформація. Цей критерій включає оцінку того, чи дійсно отримання інформації є необхідним для реалізації особою її функції сприяння публічній дискусії із суспільно важливих питань, і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів.
- Природа інформації. Суд встановив, що інформація, дані або документи щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратись в цілях задоволення суспільного інтересу, а не просто з цікавості.
- Роль запитувача. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть, в першу чергу, журналісти, громадські організації/активісти, дослідники, автори книг на суспільно важливі теми, зважаючи на необхідність цього права для реалізації ними важливої функції «створення форумів для публічних дискусій». Суд також згадав про блогерів та популярних користувачів соціальних мереж, які в умовах стрімкого розвитку Інтернету теж можуть виконувати функцію watchdogs.
- «Готова та зафіксована інформація». На думку суду цей важливий критерій означає, що надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря з збирання та обробки даних.
Людмила Опришко ознайомила учасників заходу зі справою «Володимир Торбіч проти України» від 13 липня 2023 року, заява № 14957/13. Заявник Володимир Торбіч, головний редактор Агенції журналістських розслідувань «Четверта влада», у 2013 році звернувся до Європейського суду з прав людини. Він скаржився на те, що держава порушує його право одержувати та передавати інформацію, гарантоване ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Почалося все із запиту журналіста до голови Рівненської ОДА з проханням надати інформацію про премії, виплачені посадовцям адміністрації протягом 2009-2011 років. Заявник просив надати інформацію у знеособленому вигляді, проте з детальним зазначенням премій по кожному місяцю та відповідно до посади. Він посилався, зокрема, на Закон України «Про доступ до публічної інформації», який передбачав, що доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами не могло бути обмежено. В задоволенні запиту було відмовлено з міркувань захисту приватного життя працівників РОДА.
Наступні 2 запити були спрямовані до Голови Верховної Ради України. Заявник, представившись головним редактором агентства, просив надати йому копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання двадцяти двох народних депутатів за 2012 рік. В задоволенні запиту відмовили, повідомивши, що надання йому декларацій про майно, доходи, витрати і зобов’язання народних депутатів без їхньої попередньої згоди становило б порушення законодавства про захист персональних даних. Зрештою заявнику надали копії декларацій восьми народних депутатів, які дали згоду на надання інформації, а також йому повідомили, що ще чотири декларації були опубліковані в офіційній газеті й, таким чином, перебували у вільному доступі.
Під час провадження у Європейському Суді український Уряд закидав Володимиру Торбічу зловживання правом на звернення – мовляв, він як заявник ніколи не пояснював причину інформаційних запитів. Втім, Європейський суд із цим не погодився. Розглянувши справу він зробив висновок: запитувана інформація, що має прямий зв’язок із державним фінансуванням, є предметом суспільного інтересу, а професія заявника, чітко зазначена у запитах, прямо вказує на журналістську мету збору інформації. Отже, Суд визнав, що інформація, яку шукав заявник, була необхідною для його права отримувати та поширювати інформацію з питань, які становлять суспільний інтерес, у межах його журналістської діяльності. ЄСПЛ встановив порушення ст. 10 Конвенції.
Тетяна Олексіюк сфокусувала увагу на розгляді наступних рішеннях ЄСПЛ у справах з доступу до інформації проти України:
- Центр демократії та верховенства права проти України (заява №10090/16)
У цій справі українська громадська організація оскаржила відмову Центральної виборчої комісії у 2014 р. надати копії автобіографій кандидатів у народні депутати, а саме Віталія Кличка, Юлії Тимошенко, Олега Ляшка, Арсенія Яценюка, Ганни Гопко та Юрія Бойка, тоді як витяги їх автобіографій були опубліковані на веб-сайті Центральної виборчої комісії.
ЄСПЛ визнав відмову Центральної виборчої комісії порушенням Україною ст. 10 Конвенції – права на свободу вираження поглядів.
Суд наголосив, що визначення того, що може становити предмет суспільного інтересу, буде залежати від обставин кожної справи. Суспільний інтерес виникає щодо питань, які впливають на громадськість такою мірою, що вона може на законних підставах цікавитися ними, які привертають її увагу або які значною мірою стосуються її, особливо якщо такі питання впливають на добробут громадян чи життя громади. Це також стосується питань, здатних призвести до значних суперечок щодо важливих соціальних викликів або проблем, про які громадськість бажатиме отримати інформацію. Суспільний інтерес не може зводитися до прагнення громадськості отримати інформацію про приватне життя інших людей або до бажання аудиторії дізнатися сенсацію чи, навіть, до вуайризму. Для того, щоб з’ясувати, чи має документ важливе загальне значення, необхідно оцінити його в цілому з урахуванням контексту, в якому він з’являється (там само, пункт 162).
- Токарев проти України (заява № 44252/13) (рішення про неприйнятність)
Заявник – юрист, який представляв інтереси клієнта у відповідному кримінальному провадженні. Він звернувся до Харківського науково-дослідного центру судових експертиз (далі – Центр) з проханням ознайомитися з реєстром вхідної кореспонденції. Його мета – перевірити, чи отримав Центр деякі постанови слідчого і відповідні речові докази, а також чи надіслав Центр відповіді та висновки щодо них слідчому. Заявник вказував, що запит був надісланий з метою «забезпечення виконання своїх обов’язків захисника». Виконуючи їх, він хотів спростувати звинувачення проти клієнта, показавши, що деякі вилучені докази ніколи не надсилалися для експертизи.
«Суд не знаходить жодної ознаки того, що заявник особисто був зацікавлений відповідною інформацією. Крім того, заявник також не вимагав доступу до інформації, щоб надати її іншим у сенсі інформування суспільства, а не лише свого клієнта. З огляду на вищезазначене, Суд не бачить, що запит заявника про доступ до інформації, що є в розпорядженні державного органу, був поданий з метою забезпечити можливість здійснення ним свободи «отримувати та передавати інформацію та ідеї» іншим, що передбачено статтею 10 Конвенції».
Аби першим отримувати новини, підпишіться на телеграм-канал ADVOKAT POST.