Обставини справи
Справа стосувалася скарги заявника на те, що його прохання про доступ до засекречених президентських архівів із метою проведення дослідження для
книги було відхилено з мотивів національної безпеки. Заявник є колишнім
політиком і в минулому займав високі посади в Хорватії.
У червні 2017 року заявник подав до Державного архіву запит про надання доступу до 56 документів з архівів Офісу Президента (The President’s Office) за період із 1994 року по 1999 рік задля дослідження для своєї книги про створення Республіки Хорватія. Ці документи мали гриф «державна таємниця – суворо конфіденційно».
Офіс Президента звернувся до Ради національної безпеки щодо розсекречення. Рада вказала, що 31 документ може бути розсекречено, натомість розсекречення інших 25 матеріалів може завдати шкоди незалежності, цілісності, національній безпеці та міжнародним відносинам держави. Офіс Президента врахував цю рекомендацію.
Заявник звернувся зі скаргою до Уповноваженого з питань інформації –
незалежного органу у сфері захисту, нагляду та забезпечення права на доступ до інформації. Після перевірки запитуваних документів омбудсмен відхилила скаргу заявника в липні 2018 року. Вона погодилася з висновком про те, що їх розсекречення може завдати шкоди національній безпеці та міжнародним
відносинам держави, і не дійшла висновку про свавільність органу виконавчої
влади. Вона також підкреслила, що заявник у своїй скарзі не пояснив, чому його
інтерес у доступі до цієї інформації переважав над такими важливими
публічними інтересами.
Рішення Офісу Президента про відмову в розсекреченні 25 матеріалів переглянув Вищий адміністративний суд у жовтні 2018 року та Конституційний суд у березні 2020 року, залишивши без змін.
Книга заявника мала б бути опублікована навесні 2021 року.
У своїй заяві до ЄСПЛ заявник скаржився, що відмова розсекретити документи становила порушення його права отримувати інформацію згідно зі статтею 10 Конвенції. Крім того, він указував на несправедливість провадження в його справі.
Оцінка Суду
Передусім ЄСПЛ відзначив застосовність статті 10 Конвенції у справі заявника. Він переконався в тому, що заявник, колишній політик, мав намір видати історичну книгу, користувався правом поширювати інформацію з питання суспільного інтересу та із цією метою намагався отримати доступ до
інформації.
Уряд стверджував, що заявник не зазнав суттєвої шкоди (стаття 35 § 3 (b)
Конвенції), оскільки він зрештою зміг опублікувати свою книгу. ЄСПЛ відхилив це заперечення, ураховуючи те, що було постановлено на карту для заявника, –
подальше дослідження та затримки в публікації своєї книги, які він вважав
незавершеними, а також важливі принципові питання в його справі.
Сторони погодилися з тим, що втручання у свободу вираження поглядів
заявника було згідно із законом, а саме статтею 22 Закону про архіви та архівні
установи. ЄСПЛ погодився, що таке втручання переслідувало легітимну мету
захисту незалежності, цілісності та безпеки Хорватії і її міжнародних відносин.
Крім того, ЄСПЛ установив, що спосіб оцінки запиту заявника національними органами влади не був явно неправильним або позбавленим належних процесуальних гарантій.
Зокрема, запитувані заявником документи були ретельно переглянуті / оцінені держателем (власником) інформації (Офісом Президента) за допомогою спеціалізованого консультативного органу (Ради національної безпеки). Більшою мірою запит заявника про отримання доступу до матеріалів був задоволений.
До того ж рішення Президента про відмову розсекретити деякі із запитуваних матеріалів було переглянуто та підтримано Уповноваженим з питань інформації, Вищим адміністративним судом та Конституційним судом. Зокрема, Уповноважений з питань інформації, який перевіряв матеріали, ніколи не заперечував проти висновку консультативного органу й не намагався стверджувати інакше.
Зрештою, ЄСПЛ усвідомлює, що в контексті національної безпеки від
державних органів не може вимагатися надання такого ж детального
обґрунтування, як, до прикладу, у звичайних цивільних чи адміністративних
справах. Наведення детального обґрунтування відмови в розсекречуванні
надзвичайно секретних матеріалів може легко суперечити самій меті, для якої,
насамперед, ця інформація була засекречена. З урахуванням обсягу
процесуальних гарантій, наданих заявникові в цій справі, ЄСПЛ переконався в
тому, що наведені національними органами влади причини відмови йому в
наданні доступу до матеріалів були не лише відповідними, а й достатніми за цих
обставин.
ЄСПЛ дійшов висновку, що втручання у свободу отримання заявником інформації було необхідним та пропорційним важливій меті національної безпеки і що подальший незалежний розгляд його запиту на національному рівні
перебував у межах свободи розсуду держави вирішувати такі питання.
Тому порушення статті 10 Конвенції в цій справі не було.
З огляду на розгляд ЄСПЛ ключових питань у справі заявника він дійшов висновку про відсутність необхідності окремо ухвалювати рішення про
прийнятність та по суті скарги за статтею 6 Конвенції.
Висновок
Відсутність порушення статті 10 Конвенції (свобода вираження поглядів).
Рішення в цій справі ухвалене Палатою 3 лютого 2022 року й набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції.